Режисер: Джулія Дюкорно

У ролях: Гаранс Марілла, Елла Рампф

Жюстін (Гаранс Марілла) вступає у ветеринарний коледж, де вже вчиться її старша сестра Алексія (Елла Рампф). Жюстін вегетаріанка, як і всі в її родині, але несподівано у неї починає пробиватися смак до м’яса, який швидко стає неконтрольованим – Жюстін переходить на сире людське м’ясо.

Здається, французи знову повертають собі титул головних екстремалів сучасного кіно, колись завойований Мариною Де Ван, Олександром Ажа і Паскалем Ложье. «Сире» – один з найжорсткіших, найбільш похмурих і пронизливих хорорів останніх років, в якому приблизно порівну психології та графічного садизму. Досить швидко з’ясовується, що Жюстін зі своєю тягою до людського м’яса не єдина в родині, і з цього моменту стає очевидним, що «Сире» – не просто страшилка про канібалів, а ретельно задрапірована метафорами і символізмом притча про пробудження сексуальності і дорослішання в цілому. Про той переломний період в житті, коли все, що ти так добре знав, незворотно руйнується – на свободу рветься нова особистість, яка лякає й інтригує одночасно. І на Жюстін з її канібалізмом все не закінчується – через такі ж трансформації проходила її старша сестра, та й її новий друг Едріен розривається між своєю звичною гомосексуальністю і незрозумілою тягою до «ексцентричної» сусідки.

«Сире» не шукає правих і винних у неминучих трагедіях і нікого не звинувачує, документуючи все, що відбувається з легкою, чисто французькою відстороненістю – хто тут хижак, а хто жертва, важко з’ясувати. Завдяки цьому підходу фільм залишає сильний післясмак і навряд чи зітреться з пам’яті в найближчому майбутньому. Забути його не вдасться і через вкрай переконливий спецгрим, і через відчайдушність сценариста та постановниці Джулії Дюкорно, яка сміливо заглядає на територію екстремального боді-хорора, густо просоченого перверзіями, кров’ю і сексом. Історії про нещасних глядачів перших показів, яких розвозили по домівках із залів на «швидкій», взагалі стали рутинною частиною піару хорорів, але у випадку з «Сирим» чомусь справді віриш, що 30 чоловік вийшли із залу посеред фільму, як і тому, що була спроба затаврувати картину максимальним віковим рейтингом NC-17. І навіть не розумієш, яким чином авторам вдалося відстояти більш м’який R.

Безумовно, «Сире» – це кіно не для всіх. І не тільки через свою графічну брутальність, а й через те, що воно занадто «жіноче» за своєю суттю. Дюкорно покладається не на чітку структуру і виразний сценарій, ретельну фабулу й емоції – чисто логічно сцени пов’язані не завжди бездоганно, але все, що залишається недомовленим, при бажанні можна відчути. Наприклад, дивні стосунки між сестрами, де щира любов межує з суперництвом і ревнощами (кіномани зі стажем можуть побачити тут відтінки вже класичного канадського «Перевертня»). Візуально ефектний і в акторському плані майже бездоганний, це вкрай помітний фільм, один з найяскравіших жанрових представників нової хорор-хвилі. Хоча тут потрібно зробити застереження, що для того, аби стати в своїй сфері повноцінним мас-хітом, як-от «Воно» чи «Бабадук», «Сире» – кіно надто естетське і по-європейському ексцентричне.

ФЕЛІНСЬКИЙ