Мене завжди трохи бентежило те, що коли імениті американські режисери беруться за космічну фантастику, у них нерідко виходить щось більш ніж невиразне: дитячий садок, штани на лямках. Як це було у Куарона з “Гравітацією”, у Бойла з “Пеклом”, у Де Пальми з “Місією на Марс” і у Рідлі Скотта з “Прометеєм” (список може бути продовжений). Куарон зі своєю “Гравітацією” пішов своїм шляхом: до краю примітивний сюжет, нашпигований повними нісенітницями для кінематографічності, зате розкішний візуал і непоганий драйв, який цілком задовольнив тих глядачів, яким під час перегляду пощастило відключити голову. (Я до таких щасливчиків не належу, на жаль.) Докладніше >>

«Паперові міста» – це новий емо-блокбастер, розрахований на аудиторію, яка, як і раніше, перебуває в захваті від жанру «Young Adults». Щодо стилістики таких книг і фільмів, вони розповідають про глобальні серйозні проблеми сучасного світу на прикладі історій звичайних молодих людей. Це, в принципі, непогано, але жанр має чимало противників, які скаржаться на нудотність сюжетів. Докладніше >>

Після перегляду цього фільму мені в голові крутяться всякі афоризми про простоту. Простота – запорука успіху. Все геніальне просте. Будь простішим, і до тебе люди потягнуться. Свята простота. І навіть Ганнібал Лектер, повчаючи свою норовливу ученицю Клариссу Старлінг, казав, що простота – основний філософський принцип. Ну що ж, режисер Рідлі Скотт, знімаючи «Гарний рік», вирішив прислухатися до цих перлів народної мудрості і зняв максимально простий фільм. Докладніше >>

Ну, що я можу сказати? На фільми, подібні до «Королівства повного місяця», не дуже приємно писати рецензії. Кіно дуже особисте, мало не інтимне. Дивитися його – це ніби читати чиюсь приватну переписку. Заняття захопливе, але ганебне. Тому я просто опишу цей фільм у найзагальніших рисах. Він поза аналізом. Як і будь-який арт-хаус. Докладніше >>