Це той випадок, коли кохання надихає, змінює і реабілітує. Кохана жінка врятувала свого воїна від небезпечного вигоряння – вчасно вмовила повернутися з фронту. Але на цивілці 32-річний спецназівець Андрій Демиденков не сидить без діла. Ось уже два місяці, як він очолює обласний Центр допомоги учасникам АТО, і, здається, таки дійсно щось робить – у різних куточках регіону заговорили, що робота з демобілізованими прикарпатськими атовцями нарешті закипіла. Докладніше >>
26-літній іванофранківець, військовий Володимир Яківців повернувся з війни додому недавно – трохи більше півроку тому. Аби зустрітися для інтерв’ю, хлопця довелося довго вмовляти. «Давайте я вам краще дров нарубаю, – усміхався він. – Не люблю я про фронт розповідати». Однак говоритимемо ми не про фронт, а про те, що було після нього. І тут Володимиру таки варто поділитися досвідом. Докладніше >>
Художник і воїн водночас. Із деревом працює так само вправно, як і зі зброєю на передовій. 48-літній калуський боєць Віталій Гапон із позивним Вегас ішов воювати не за державу, а за землю. Державу ми починаємо творити лише тепер. «На фронті було дуже багато котів, але від мишей вони все одно не рятували, бо гризунів було ще більше – тьма-тьмуща, – розповідає боєць 14-ої бригади першого батальйону окремого зенітно-артилерійського взводу Віталій Гапон, показуючи світлину фронтового кошенятка з кличкою Сєпар. Докладніше >>
Після повернення з фронту його війна продовжується на Прикарпатті. В зоні АТО гинули люди, а тут гинуть моральні цінності. Коломиянин Іван Григорів із позивним Береза – доброволець підрозділу «Чорна сотня», не перший рік очолює обласне відділення ГО «Золоті леви Чорної сотні», бореться з несправедливістю та корупцією на місцях: вирубка лісу, вивезення гравію, чиновницьке свавілля – де тільки не наводили лад. А нещодавно Іван Григорів ініціював на Коломийщині відкриття унікальної пам’ятки загиблим воякам УПА. Докладніше >>
Біль війни калічить душу, яка потім волає через тіло. Саме так було із воїном батальйону «Івано-Франківськ» Ігорем Дільним. Після повернення з фронту – складна операція, пожиттєвий прийом гормонів, затяжна депресія… Однак увесь цей час теплим промінцем світла жевріла мрія лікувати людей. Тим паче Ігор завжди мав до того здібності. Світ належить сміливим мрійникам, які діють, – уже до нового року в Івано-Франківську боєць планує відкрити соціальний центр, де вояки АТО і їхні сім’ї зможуть безкоштовно оздоровлюватися і фізично, і духовно. Докладніше >>
Іноді на фронті рятує не тільки автомат і відвага. Про це добре знає івано-франківський боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади Ярослав Корінчук, який майже рік воював в АТО: Попасна, Золоте 3, Дебальцеве, Станиця Луганська… Після повернення додому воїн мусив починати з нуля власну справу, яка 15 років його годувала. А ще він по-новому вчився спілкуватися з людьми. Має трохи перемог і готовий ділитися досвідом виживання в мирному світі. Докладніше >>
Він не зрадив присязі, коли більшість ганебно продалися. Втратив усе, що мав, але зберіг совість і честь. Був єдиним із морпіхів, хто в полоні співав гімн України просто ворогу в обличчя. 35-літній іванофранківець Сергій Галкін є прикладом того, що вояки колишніми не бувають. Воїн – це стан свідомості. Після відставки він усе одно регулярно їздить на фронт, аби ділитися своїм цінним досвідом із бійцями та підіймати їх бойовий дух, а ще здобув юридичну освіту і безкоштовно консультує атовців. Докладніше >>
Якщо бізнесмен приймає рішення холодним розумом, крокує по трупах, то він заробляє багато. Якщо ж діє за покликом серця і совісті, заробляє значно менше. 45-літній Микола Прєснов із позивним Дух – із тих, хто заробляє значно менше. І на війні завжди робив так само – лише за покликом серця. Після повернення з фронту не змінився: планує відкрити справу, яку дуже любить, в якій чудово тямить і яка неабияк затребувана серед іванофранківців. Докладніше >>
Палій Юлія
Кожного з нас змінить ця війна. Чуючи такі слова ще у 2022, я не уявляла, як саме це торкнеться мене самої та моєї сім’ї, та як я відреагую на це. Розуміння того, що внутрішні трансформації невідворотні, прийшло потім, пізніше. І той факт, що ми вже не будемо такими, як до початку повномасштабного вторгнення, треба визнати
Деркачова Ольга
«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного