Пропонуємо вашій увазі спогади Тадеуша Ольшанського про старий Станиславів, які вперше публікуються українською (із книги “Станиславів однак живе”, 2010). Докладніше >>
Пропонуємо вашій увазі спогади Тадеуша Ольшанського про старий Станиславів, які вперше публікуються українською (із книги “Станиславів однак живе”, 2010). Докладніше >>
Навесні 1938 року ми перебралися з вулиці Сапєжинської (тепер Незалежності – ред.) на Камінського (тепер Івана Франка – ред.). До новозбудованої кам’яниці під номером 12а, відразу біля жіночої гімназії і монастиря урсулянок, навпроти приватної клініки доктора Ґутта, тобто у цілком пристойному місці… На цій вулиці розташовувалась комендатура 11-ї Дивізії, яка становила гарнізон нашого воєводства, а я був зачарований польським військом. Докладніше >>
Пропонуємо вашій увазі спогади Тадеуша Ольшанського, які вперше публікуються українською (із книги “Креси кресів. Станиславів”, 2008). До Тисмениці було рукою подати, неповних 10 км гарною битою дорогою з розлогими деревами обабіч. Сьогодні Тисмениця – це майже передмістя Станиславова, але до війни вона була малесеньким охайним містечком здебільшого одноповерхових будинків і садиб. Докладніше >>
Продовжуємо публікувати вперше перекладені українською спогади польського публіциста й журналіста Тадеуша Ольшанського про його рідний Станиславів (із книги “Креси Кресів”, 2008). У 1933 р. один із пацієнтів мого батька, Альфред Сусман, вмовив його купити земельну ділянку в місцевості Майдан. Майдан знаходився на північний захід від Станиславова, де починалися темні ліси. Докладніше >>
Пропонуємо вашій увазі спогади Тадеуша Ольшанського про старий Станиславів, які вперше публікуються українською (із книги “Станиславів однак живе”, 2010). «Шалом, пане Тадеушу! Мене звати Беба Камін. Уже 43 роки я проживаю в Ізраїлі. Мої батьки і брати – усі народжені в Станиславові, окрім мене. Я народилася в Узбекистані. Але прадідусь і прабабуся, навіть їхні батьки – усі зі Станиславова! Тепер зрозуміло, що для мене означає Станиславів! На жаль, уже нікого з нами немає…» Докладніше >>
Вулиця Пелеша (нині Гнатюка – ред.) є, але її нема. Як і Станиславова. Є, бо збереглися всі будиночки і кам’янички з довоєнних років, увесь старий Станиславів, от тільки в значно гіршому стані. Ліворуч, якщо іти від вулиці Камінського (нині Франка – ред.), вздовж хідника тягнувся ряд одноповерхових будиночків, дбайливо побілених, з фіраночками й заслінками на вікнах, щоб ніхто не заглядав. За кожним із цих будиночків був садочок із грядками квітів, кущами аґрусу і порічок. Докладніше >>
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи