Учасники бігтимуть за маршрутом: вул. Мельника – вул. Сахарова – вул. Незалежності та завершать “кольоровий” забіг на Вічевому майдані. Докладніше >>
Учасники бігтимуть за маршрутом: вул. Мельника – вул. Сахарова – вул. Незалежності та завершать “кольоровий” забіг на Вічевому майдані. Докладніше >>
15 червня, отримавши направлення з жіночої консультації, Валентина Гнатишин приїхала до пологового будинку в Калуші. Ознаки народження не проявлялися, тому її направили очікувати на перейми. Вранці наступного дня у неї почалися болі. Лікарі оглянули жінку, сказали бути уважною та ще трохи почекати. Об 11-ій год. Валентину покликали у родильний зал, де лікар захотіла зробити ще один огляд, під час якого вона, не попередивши пацієнтку, «пробила води». «Я була шокована, – обурюється молода мати. – Адже зазвичай пацієнтів попереджають про свої дії. Води повинні природним шляхом відходити у певний час. Тим більше, що я попереджала медиків про те, що перейми відбуваються не кожні 3-5 хвилин, а кожні 7-10». Докладніше >>
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи