30-річний Тарас Зень – корінний франківець: вся його родина, включно з дідусями та бабусями, – з міста Івано-Франківська. У дитинстві ходив до художньої школи, потім навчався в 5-му училищі на художника-оформлювача, а далі студіював образотворче мистецтво у ПНУ ім. В. Стефаника. Паралельно займався громадською діяльністю. З 15-ти років – член національної скаутської організації України «Пласт». Багаторічний виховник пластового гуртка та куреня. Організатор багатьох таборів, заходів та концертів. З 2006 до 2008 р. двічі обирався головою «Пласту» в Івано-Франківську. Якийсь час був членом ГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес», передреволюційних молодіжних рухів (не партій) «Пора!», «Чиста Україна».

З 2004 до 2007 р. – головний редактор міського молодіжного журналу «Пластилін». З 2010 до 2011 р. – головний речник та PR-менеджер «Пласту» в Україні (м. Київ). З 2011 р. – підприємець, власник сувенірної крамниці «Сувенірний штаб Станиславова». З 2012 р. працює на ТРК «Вежа», де спочатку був художником-графіком, згодом став керівником радіо, а у 2016 р.  призначений генеральним директором телерадіокомпанії. Принципово не вступає в жодну політичну партію. Захоплюється краєзнавством, займається пошуком та оцифруванням старого відео про міста.

 

– FM-радіо є певним культурним феноменом. Наскільки яскраво він виражений у нашому місті? Чи це тільки комерція?

Погоджуюсь, що у нас в місті є в цьому певний культ. У Франківську є чотири FM-станції. Це – «Вежа», «Західний полюс», «Дзвони» та не так давно з’явилися «Карпати». Кожна з них має свою аудиторію та нішу і, що важливо, хоч і не велику, але вже тяглу історію. І я дуже тішуся, що всі вони не орієнтуються на FMки столиці, які дуже схожі між собою і де панує суцільна комерція.

Щодо місцевого феномена, то він є. Ось, наприклад, зараз, під час цієї російсько-української війни, ми на «Вежі» не транслюємо зовсім російської музики. Так зробили й інші місцеві FMки, хоча ми не домовлялися між собою, кожна редакція собі так вирішила. І в цій одностайності вже є феномен. Звісно, що російська музика не є погана, там надзвичайно широка сцена з якісним продуктом. До того ж, там є команди та окремі виконавці, які мають проукраїнську позицію. Здавалось би, чому б їх не ставити в ефір як наших побратимів? Проте ми вирішили, що поки що буде так. Прийдуть кращі часи – переглянемо це рішення.

– Недавно ти прийшов на «Вежу» вже у статусі генерального директора. Можеш у кількох словах окреслити свою програму? Що би ти хотів змінити і що для тебе на цій посаді є головним?

На «Вежі» працюю вже чотири роки. Спочатку був художником-графіком, потім отримав пропозицію зайнятися радіо. Спершу вагався, бо не працював у цьому руслі ніколи, а тут – бац! – і мені пропонують очолити радіо, на якому я фактично виховувався. Ніколи б не міг подумати, що життя так обернеться. Тож тоді нам хотілося з «музичного автомата» і коротких програм у записі зробити радіо більш живим. І ми з командою почали змінювати його ще до призначення мене гендиректором.

Ми вирішили, що денний ефір треба зробити більш розмовним. Адже формат, коли ведучий сидить і між піснями говорить, яка буде наступна композиція та яка гарна погода за вікном, нас не дуже вставляв. Тож ми собі постановили, що з 11.00 до 16.30 ми будемо «живі». Тобто запрошуватимемо гостей, більше спілкуватимемося. Адже у Франківську ніша розмовного радіо є незайнятою. Так, ми не є повністю розмовним радіо, нам не вистачає людей та ресурсу, проте ми намагаємося збільшити розмовність.

Тож кожного буднього дня у нас в ефірі є від трьох до шести-семи гостей. Це програма Марти Франкевич «Кава брейк», передача лідера гурту «Фліт» Андрія Марківа, Жені Романиці та Тані Лугіної «Привіт в обід!», дуже живе радіошоу «Зроблено в Україні» Ігоря Химинця та Оксанки Дудій, де музиканти часто грають просто в прямому ефірі перед мікрофоном і окремі прямі відеотрансляції з яких вони роблять просто у «Фейсбуці». Потім є ще мої передачі: «Ініціатива», де відбувається розмова з людьми, які в житті проявляють ініціативність, програма «Суворі 90-ті», де згадуємо з митцями той не дуже простий період, та «Запитай у влади», де можна вільно поставити будь-яке запитання меру міста.

Хочемо ще зробити інші програми. Є думка залучити ведучими не працівників радіо, а просто знаних франківців. Але то тільки в планах, а про плани, як то кажуть, краще наперед не загадувати. Спочатку ми думали, чи вистачить нам цікавих співрозмовників для такого формату, вагались. Але, як показала практика, воно себе виправдало. Гості фактично є, не тільки місцеві митці, політики, громадські діячі і т.д, але й заїжджих цікавих особистостей не бракує. Ми їх всіх намагаємося виловлювати, а останнім часом вони самі вже нас виловлюють (сміється).

– «Вежа» є структурою, яка належить місту. Чи є тиск з боку засновників і якщо він буде, які будуть твої дії?

Ну, я генеральний директор поки що всього три місяці, тож повноти влади, своєї і засновників, ще, якщо чесно, не відчув. Щодо тиску, то не впевнений, чи влада серйозно розглядає телебачення з кабельним покриттям і FMку «Вежі» як серйозний впливовий ресурс на виборців. Проте як буду реагувати у випадку якихось таких дій, спрогнозувати можу. Є речі, де ще готовий через себе переступити, а є – де справа принципу. Наприклад, за будь-яких розкладів я не готовий популяризувати через наш ЗМІ якісь ідеологічно проросійські чи проолігархічні речі. Словом, готовий при потребі воювати (посміхається).

– Наскільки твої власні смаки впливають на ефірну політику? За яким принципом добирається контент і як можна сформулювати формат станції зараз?

Ти знаєш, впливають. Наприклад, я собі запрошую тих гостей, яких хочу чи які мені симпатичні. І якщо це музикант, то, звісно, що під час розмови ставлю його композиції. От, скажімо, вчора була програма «Суворі 90-ті», і ми ставили музику, яку не те що на інших хвилях не почуєш взагалі, а й в інтернеті ті пісні знайти важко чи навіть неможливо. Ми ставили старі треки місцевих банд «Морра», «Анейрос», «Ла-Манш».

Також інші ведучі кличуть тих, хто їм цікавий, і у нас, виявляється, смаки десь більше чи менше схожі. В радіошоу «Зроблено в Україні» постійно гостюють або крутяться інді-команди. Деякі з них можна почути в інтернеті, а ми їх гонорово ставимо в ефір. Не забуваємо про цікавий, не «колгоспний» молодняк, теж їм даємо можливість розповісти про себе. Зрозуміло, що колектив чи виконавець мають мати пристойний рівень. Ось, наприклад, нещодавно в нас були в гостях пацани з місцевої хіп-хоп-команди «Ліра». Молоді, подають надію, будуть розвиватись. Чому б не допомогти, не покликати в ефір?

Щодо формату, то ми приблизно орієнтуємося на те, що наш слухач – це людина зрілого віку, тобто десь від студентського віку до тих, кому 45. Але цей збірний образ, зрозуміло, трохи розмитий. Я б сказав, що наш слухач – це такий собі франківський інтелектуал, який не проти в позаробочий час зняти піджак і одягнути футболку з улюбленою групою (сміється).

– Радійникам відомий конфлікт, який, як правило, завжди існує між рекламним відділом й ефірниками: рекламники кивають на радійників через слабкі рекламні надходження, радійники кивають на рекламників, мовляв, ті погано продають ефір. Які способи вирішення цього конфлікту ти бачиш і на чиєму ти зазвичай боці?

О, дуже добре запитання! Ми собі радійною бандою розважаємось, як можемо, але настає час, і треба зрозуміти, що радіо має приносити ще й кошти. Тому доводиться інколи балансувати, хоча, зізнаюсь, важко нам це вдається. «Вежа» – муніципальна FMка, в цьому є певні переваги, адже ми утримуємось ресурсами міської влади, але ці кошти в основному йдуть на зарплати. На інші побутові речі треба кошти брати десь зі сторони, зокрема з реклами. Нам нічого не залишається, як інколи поступатись. Рекламний відділ поки що нас не повбивав, отже, можемо працювати (сміється).

– Відкрий секрет: чи ведеш перемовини з цікавими людьми міста про їхню творчу участь, авторські програми тощо? І якщо так, то хто ці люди?

Є думка залучити екс-«вежівців», які свого часу були на старті радіо, мали свої авторські програми, але відійшли від цього. От, наприклад, музикант і художник Ярема Стецик колись мав тут свою передачу. Він ніби не проти поновитися, раз на тиждень проводити годину ефіру. Колишній програмний редактор Олег «Мох» Гнатів, а зараз продюсер гурту «Familia Perkalaba» підтримує його в цьому і теж готовий сісти за мікрофон. Я вже «вламав» одного з найдавніших діджеїв міста Ростислава Войтичука (DJ Лялюс) вести програму. Тож будемо над цим працювати.

Ну, і ще додам, що після призначення я найперше вирішив змінити сайт компанії. Раніше це був новинарний сайт, де було багато копіпейсту з інших ресурсів вперемішку з новинами, зробленими «Вежою». Порахувавши, що у місті вже більше 20-ти новинарних сайтів, які часто мало чим один від одного відрізняються, я вирішив, що недоцільно бути 24-м чи 25-м черговим новинарним сайтом. Тож ми повністю відмовилися від формату новин і зробили перший «сайт щоденних інтерв’ю». Тут викладаються щоденно аудіоінтерв’ю (подкасти з радіо), відеоінтерв’ю (відео з програм), а родзинкою є щоденне ексклюзивне текстове інтерв’ю з цікавою людиною. Ну, і, звісно, прямі трансляції онлайн на радіо і телебаченні.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ