Режисер: Йоахім Трієр

Вступ до університету стає для юної Тельми приводом покинути дім її суворих побожних батьків, які завжди тримали з нею певну дистанцію. Самостійне життя і нове коло спілкування розкріпачують дівчину, вона ходить у клуби, п’є вино, гуляє допізна, але несподівано у неї виникає потяг до ровесниці Ані, і це стає надзвичайно сильним потрясінням для Тельми. Притлумлюючи свої почуття, дівчина виявляє у себе дивні здібності, які супроводжуються страшними нападами, але лікарі безсилі вилікувати її. Одного разу, коли після чергового такого нападу безслідно зникає Аня, Тельма вирішує поговорити з батьками і з’ясувати моторошні подробиці свого минулого, ретельно приховані у закапелках пам’яті і пригнічені релігійністю.

Стрічка приваблює своєю тематикою, режисерськими рішеннями і стилістикою: це своєрідний хорор, одягнений у шати авторського кіно, або, навпаки, артхаус, що ховається за ярликами і кліше «страшилок». Вирішуйте самі. Йоаким Трієр раніше не знімав жарового кіно. Саме на контрасті з попередніми роботами постановника «Тельма» виглядає особливо радикально, хоча б через сцени з батьком, який цілить з рушниці в голову своєї маленької дочки. Далі Трієр легко використовує шаблони, звичні будь-якому фільму жахів: у кадрі постійно блимає електричне світло, а полум’я свічок раз у раз задувають раптові протяги, птахи тут б’ються в закриті вікна, а змії повзають по ліжках сплячих героїв, таємничі фігури стоять у світлі ліхтаря на непроглядній темній вулиці, а в страшному будинку престарілих героїню чекає божевільна стара.

Але все показане – не більше, ніж гра Трієра з візуалом і кадром, йому цікавіший внутрішній стан його героїні. Цікавий це стан і для глядача: ситуація спочатку здається цілком буденною і життєвою. Дівчина вперше надовго залишає рідний дім, вряди-годи виявляється полишена сама на себе і, незважаючи на часті «контрольні» дзвінки батьків, може розпоряджатися вільним часом. Нітрохи не дивно, що разом з певною свободою приходять і почуття, в даному випадку – до чарівної Ані, дівчини з паралельного студентського потоку. І ось тут починається найцікавіше: Тельма, не чуючи осуду «гріховного потягу» збоку, несвідомо починає обмежувати сама себе і залучає при цьому ті риси свого характеру і властивості організму, які лякають її саму.

Зрозуміло, в «Тельмі» наявний вагомий містичний пласт, фільм відсилає до скандинавських легенд про відьом, порушує питання, на які у вчених поки що немає відповідей, зіштовхує лобами науку і релігію, але потрібно розуміти, що Трієр говорить мовою символів, а за абстрактними магічними кульбітами сюжету стоять реальні проблеми сучасної молодої людини, яка в певному віці отримує досвід самостійності, першого кохання, перших розчарувань. Так, автори часто надають перевагу завуальованим фразам, символам і натякам над прямими заявами, але розуму аж понад голову мати не потрібно, щоб клубок почуттів Тельми розплутати і перекласти людською мовою. У цьому плані фінал, занадто приземлений і навіть банальний, трохи розчаровує.

Втім, навіть якщо глядача розчарує сюжет «Тельми», завжди залишається можливість насолодитися чудовою акторською грою: виконавиця головної ролі Еллі Харбоу провела колосальну роботу. Дівчина має надзвичайно широку гаму почуттів, їй доводиться переживати кілька не найприємніших годин в моторошнуватих умовах, але ні в одному з епізодів не відчувається і краплі фальшу. Так само теплих слів заслуговують і Хенрік Рафаелсон та Еллен Дорріт Петерсен, які зіграли батьків Тельми: їм впродовж фільму доводиться «грати в таємницю», а це неймовірно складно. Вказане тріо легко приковує до себе увагу глядача. Але ще краще характеризує «Тельму» те, що картина залишає місце для трактувань. Незважаючи на очевидність фіналу, історію дівчини можна розглядати з різних точок зору: хочете, вважайте те, що сталося, даром Небес або прокляттям, хочете, списуйте це на загадки медицини або силу любові, а можете навіть вважати Тельму Богом. Адже Бог – це любов, то чому б йому не проявити себе в такому незвичайному образі?

ФЕЛІНСЬКИЙ