Режисер: Террі Гілліам

Будь-який відомий режисер згодом починає формувати у своїй аудиторії певні очікування. Фільми Снайдера завжди красиві, у них прекрасний екшн. Фільми Нолана незмінно оригінальні, в них дуже закручений сюжет. Фінчер знімає серйозні, похмурі історії з орієнтацією на психологізм, а Тарантіно спеціалізується на кривавих, вигадливих картинах з великою кількістю діалогів. Які ж очікування сформував за свою довгу кар’єру прославлений режисер Террі Гілліам? Можливо, мене зараз закидають гнилими помідорами, проте смію припустити, що єдина риса, що перетікає у Террі з фільму у фільм, – це яскраво виражене божевілля. Можна назвати це гротеском або ексцентричністю, знайти багато інших пристойних синонімів, але я не настільки політкоректний. Факт: пан Гілліам таки трішки божевільний, і всі його фільми виходять точно такими ж – «трохи тойво». До речі, я зовсім не вкладаю у слово «божевілля» негативний підтекст. Багато геніїв були божевільними, і Гілліам – не виняток. Та що там казати, «Країна припливів» – один з моїх улюблених фільмів, я просто обожнюю цю шалену дикість! Але в «Теоремі Зеро» Террі трохи переборщив з концентрацією шизофренії на метр плівки…  «Теорема Зеро» – кіно настільки абстрактне, що його легко можна використовувати замість тесту Роршаха. У фільмі можна розгледіти і віднайти що завгодно – будь-яку концепцію, ідею, думку чи філософію. Міська самотність, корпоративне рабство, конфлікт атеїзму і релігії, технофобія – і навпаки… Фільм набитий різноманітними символами, натяками, загадками, алюзіями і посиланнями – справжній вінегрет, строкатий і розсипчастий. Але от біда – їсться цей салатик з великими труднощами. «Теорема Зеро» неймовірно безсистемна, а її кінцівка викликає лише одне питання: «Ну і що?» Нудьга – ось яке відчуття домінує під час перегляду. Від підпирання щоки рукою не рятують навіть розкішні декорації і костюми, які можна довго розглядати окремо від сюжету. Взагалі, художній дизайн і акторська гра – єдині об’єктивно сильні сторони «Теореми зеро». Але навіть їх зможуть гідно оцінити лише ті глядачі, яких не бентежить кітч, ідіотське забарвлення всього без винятку, а також колонія буйних тарганів у голові головного героя. Хоча віддаю належне Крістофу Вальцу – зіграв він просто чудово. Що ще можна сказати про «Теорему Зеро»? Майже нічого. Надто вже порожнім здалося мені це кіно. З іншого боку, страшенно захотілося переглянути «Країну припливів», де фірмове безумство Террі Гілліама дало неперевершений результат. А «Теорему» воно згубило на корені. Якщо на рівні сценарію у фільмі і був закладений якийсь конкретний зміст, то візуальне втілення випалило його повністю. Ну от не любитель я аналізувати символізм розп’ятого Христа з відеокамерою замість голови. Особисто для мене всі ці сексуальні медсестрички, які миють посуд у купелі, і рекламні ролики церкви Бетмана-Спасителя є не більше, ніж візуальною мішурою, що приховує повну відсутність чіткого сенсу в «Теоремі Зеро». Так що іду вкотре переглядати «Країну припливів».

ФЕЛІНСЬКИЙ