Бойовик, драма, трилер

Режисер: Тейлор Шерідан

У ролях: Анджеліна Джолі, Джон Бернтал, Ніколас Холт, Ейдан Гіллен, Тайлер Перрі

Ханна (Анджеліна Джолі) працює в рятувальній службі: її завдання – спускатися на парашуті в пекло лісових пожеж і гасити їх. Минулого року сталася трагедія: вона була змушена спостерігати, як вогонь вбиває трьох підлітків, будучи не здатною нічим їм допомогти. Тепер Ханна відсиджується на віддаленій пожежній вежі і думає про те, щоб накласти на себе руки. Її планам завадить хлопець Коннор (Фінн Літтл): на них із батьком відкрили полювання парочка кілерів (Ейдан Гіллен і Ніколас Холт), а після того, як батька вбили, хлопчик втік у ліс і завдяки щасливому випадку натрапив на пожежну вишку Ханни. У цей же час вбивці навідуються до місцевого шерифа (Джон Бернтал) – друга сім’ї Коннора й одночасно колишнього хлопця героїні, і намагаються з’ясувати у нього, куди могла подітися дитина.

«Ті, хто бажає мені смерті» – лише третя режисерська робота Тейлора Шерідана, відомого сценариста, який давно встиг зарекомендувати себе як майстер похмурих неовестернів: з-під його пера вийшли «Будь-якою ціною», «Вітряна річка» і «Вбивця». У новому фільмі є, здавалося б, всі атрибути впізнаваного шеріданського стилю: пейзажі провінційної Америки, яка застрягла десь поза часом і простором (дія відбувається в сучасності, але вона з таким же успіхом могла розгортатися і 50 років тому, змінилася б тільки зброя в руках лиходіїв); образ маленької людини, яка зіткнулася з організованим злом, що перебуває за межами її розуміння (з банківською системою боролися герої «Будь-якою ціною», в центрі цеерушних багатоходівочок виявлялася Емілі Блант в «Убивці», тут же людей вбивають через якісь розбірки державного рівня); зрештою, холодний цинізм екшен-сцен. Збіги є навіть на мікрорівні: тут, наприклад, знову хтось загрожує коханій Джона Бернтала, як у «Вітряній річці». Загалом, всі елементи на місці, але цього разу в руках Шерідана вони якось не складаються, не виходить з доданків жодної чіткої суми. Замість статечного жорсткого трилера маємо середній бойовичок з 90-х, який і тридцять років тому, правда, особливого успіху б не здобув.

Проблема, хочеться вірити, не так у авторському вигорянні Шерідана, як у першоджерелі – однойменному романі Майкла Корита, який просто ніяк не хоче нормально укладатися в скромний 100-хвилинний хронометраж. На екрані вічно щось відбувається, оповідь поспішає, не встигаючи встежити за всіма героями: тут і Джолі з бідною дитиною розігрує чергову «Дорогу», і Бернтал з дружиною будують плани на щасливе майбутнє, і два холоднокровних кілери послідовно знищують всіх, хто стоїть у них на шляху (Ніколасу Холту дуже йде образ виродка, про що, напевно, варто було здогадатися ще після «Божевільного Макса»). Дії багато, і занудьгувати точно не вийде, але при цьому «Тим, хто бажає мені смерті» відчайдушно не вистачає якогось повітря, похмурої споглядальності, властивої іншим картинам за сценаріями Шерідана.

Найкращі моменти фільму – ті, де він відволікається від магістрального сюжету, показуючи побутове життя героїв, або рідкісні, але помітні екшен-сцени. Весь інший час ми змушені спостерігати за драматургічними трюїзмами: ізольована на пожежній вишці Джолі намагається перебороти травму минулого (цю ж тему, до речі, набагато краще розкрили в грі Firewatch), Бернтал хоче врятувати вагітну дружину, і на тлі цього всього розгорається лісова пожежа – безсловесна природна стихія, здатна, як виявиться, і руйнувати, й очищати: саме полум’я в результаті поглине все зло, і воно ж метафорично поверне до життя головну героїню. Все це, звичайно, дуже красиво придумано, і було б, напевно, ще ефектніше, якби вогонь не був так відверто намальований на комп’ютері.

ФЕЛІНСЬКИЙ