«Галицький кореспондент» займався арт-терапією разом із неповносправними дітьми-сиротами.

Вони могли б вчитися в університеті, перемагати в якихось конкурсах чи олімпіадах, одружитися, стати талановитими письменниками, успішними бізнесменами чи вправними водіями, кататися на лижах і грати в теніс, могли б об’їздити півконтиненту, опанувати кілька іноземних мов… Але вони ніколи не зможуть здійснити цього всього, бо вони особливі. Не такі, як більшість. Чимало з них з недорозвиненими руками і ногами, є й такі, що не здатні споглядати і чути навколишній світ – і вони просто безпорадно лежать цілими днями, чи то пак довгими роками. Вони спроможні комунікувати лише через дотик, обійми, поцілунки… Тим не менше, вони прекрасні, адже здатні на неймовірно глибоку гаму почуттів. Якщо їм допомогти. Потрібна бодай крихта допомоги. Дуже потрібна.

Спершу була монотипія

Івано-франківський художник, дизайнер Ігор Васюта вперше приїхав до Залучанського дитячого будинку-інтернату, що на Снятинщині, ще кілька місяців тому. Пристав на пропозицію волонтерів із БО «Українська благодійницька мережа», які вже давно опікуються вихованцями інтернату та допомагають, чим можуть.

Залучанський дитбудинок належить до закладів ІІІ-IV профілю. Це означає, що тут мешкають діти й молоді особи з найскладнішими фізичними та психічними вадами, від яких відмовилися батьки. Таких закладів в Україні є лише кілька. Наразі в Залучанському інтернаті проживає 125 вихованців.

Візит до інтернату Ігор Васюта з дружиною Ольгою вирішили здійснити у цікавому креативному форматі, прихопивши кольорові фарби, скло та альбоми. Задумали здивувати і познайомити дітей із таким різновидом графіки, як монотипія – фарбою на скло наноситься малюнок, на який потім накладається аркуш паперу і притискається рукою. Тоді повільно знімають цей аркуш і отримують унікальний відтиск.

«Ми хотіли показати техніку, за допомогою якої звичайну пляму протягом однієї хвилини можна перетворити на цілий ландшафт, – пояснює художник. – Монотипія – це техніка несподіванки, яка дарує безліч образів, і від того уява стає багатшою, обрій думок розширюється. Ми були певні – ті діти досі ще не робили нічого подібного».

Кмітливе подружжя художників не помилилося. Вихованці інтернату були в захваті. Хто не мав рук, орудував пензлем, тримаючи його затисненим між зубами. І ті малюнки вдавалися чи не найцікавішими. Найчастіше зображали природу і використовували якомога більше яскравих кольорів. Цікаво, що чорна фарба залишилася неторканою.

Хтось мріяв помандрувати в морські безодні. Інші ширяли понад безкраїм лісом. Дехто бачив багато сонця. Ще хтось нічого не бачив, бо не може, просто радів, лише посміхаючись, бо розмовляти теж не спроможний. А один хлопчина намалював просторі покоси – такі самі, як колись були біля його рідної хати в Косові. Але то було так давно, що тільки їх він і пам’ятає.

Ігор Васюта побачив, що арт-терапія дає чудові результати: під час заняття діти не могли натішитися.

Іванофранківець вирішив продовжити таку ініціативу. Наступного разу із дітьми розмальовували одну з кімнат в інтернаті. Зображували на стінах дельфінів, жирафів, метеликів, квіти, сонце. Художник наносив контури малюнків, а діти допомагали зафарбовувати.

Ігор Васюта підкреслює, що ці діти творять по-особливому. Їх не потрібно мотивувати, вони й так постійно натхненні, повсякчас усміхнені. Професійні художники можуть повчитися у цих дітлахів унікальної техніки, яка дана їм від народження. А ще вони надзвичайно акуратні, дуже остерігаються замастити одяг.

Ангели на землі

«Після занять творчістю діти стають помітно спокійнішими, – розповідає вихователь інтернату Зореслава Гоян. – Найдужче вони люблять малювати. Хоча далеко не всі фізично спроможні це робити».

Вася «крутить» квілінг, Яна вишиває технікою ізонитки, Ігор катається на велосипеді, інший Ігор робить браслетики, Іра нанизує бісеринки, Оля, Аня і Таня вправно складають мозаїку, Алла складає конструктор, майже всі люблять співати і малювати…

На другому поверсі мешкають «найважчі» діти: покручені руки і ноги, складні форми ДЦП, відсутній погляд, стогони і крики… Дивлячись на них, мимоволі хочеться закричати: «Чому, Господи?». «Це ангели на землі, які здатні випромінювати неймовірне тепло і очікують його навзаєм – бодай дрібку, – замислено каже Ігор Васюта. – А щодо фізичної подоби… То має значення лише для примітивного людського розуму. Ще невідомо, кому менше пощастило: нам, які змушені щодня змагатися зі злом земного світу, чи їм, які навіть не усвідомлюють його існування».

Суцільна імпровізація

Нещодавня ідея, до якої долучився і «Галицький кореспондент», узагалі спершу здалася більшості працівників інтернату трохи божевільною. Ігор Васюта разом із іншими волонтерами-художниками Стасом Лейб’юком і Тарасом Петранюком вирішили «оживити» одноманітну їдальню дитбудинку, застосовуючи незвичайну техніку фреш-арту – експериментального малювання з елементами гри. Задум полягав у тому, аби бавитися фарбою, кидаючи нею в стіни. У результаті всі ці хаотичні плями та бризки створюють ефект кольорової води, крізь яку пролітає шквал фруктів: кружальця лимона, ківі, полуниці, ананаса, банана, апельсина. Вирізані форми фруктів попередньо наклеюють на стіни, а після завершення роботи наліпки здирають.

Спонсором проекту стало столичне представництво компанії «Bosh», працівники якого цього ж дня теж завітали до Залучанського дитбудинку, аби розважити дітлахів та помалювати разом із ними. Приїхало доволі багато людей – близько півсотні.

Вихователі інтернату кажуть, що діти обожнюють гостей. Хоча не кожен гість може морально витримати побачене: у вихованців інтернату дуже складні вроджені недуги. Багато хто не стримується і починає плакати.

Співробітниця компанії «Bosh» Ірина Алимова каже, що вони давно запланували здійснити якийсь благодійний проект. Вирішили допомогти Залучанському інтернату, бо тут дійсно цього неабияк потребують. «Наш генеральний директор розповідав, що коли повернувся звідси, то цілу ніч не міг заснути, – продовжує киянка. – Дитячі трагедії змусили його переосмислити, наскільки нікчемними є більшість людських проблем і наскільки легко та важливо простягнути руку допомоги».

«Ви добро залишайте, та нагород за це не вимагайте. Лише в добро і віщу правду віра людину відрізняє від мавпи-звіра. Хай оживає істина свята – людина починається з добра», – так вітає столичних гостей вихованка інтернату Уляна.

Дівчині 24 роки, у неї недорозвинені кінцівки. Уляна пересувається на візку і не може писати чи бодай щось робити пальцями рук, бо вони просто не дієві. Однак це не завадило талановитій дівчині малювати неймовірні картини. Кладе пензлик до рота і творить. Про Уляну навіть відеосюжети знімали журналісти з центральних каналів. А якось в дитбудинок завітала пані з Німеччини і так вподобала Уляну, що запросила її на тиждень до себе в гості. Дівчина розповідає, в іноземній країні її найдужче вразило, що повсюди облаштовані пандуси, навіть в автобусах. А ще запам’яталися смачні німецькі ковбаски.

Вихованці інтернату не бояться і не соромляться гостей. Навпаки. Одразу туляться до незнайомців, ластяться, хочуть обійняти і потиснути руки. Для цих дітей з особливими потребами дуже важливі дотики.

Незадовго стартувала цікава арт-терапія. Як і планували, зібралися в їдальні з однотонними блакитними стінами. «Думаєте, будемо малювати? Ні! Ми будемо кидатися фарбами! Гайда!» – весело звернувся до дітлахів Ігор Васюта. І тут понеслося. Суцільна імпровізація. Учасники дійства наливали різнокольорові фарби в пластикові стаканчики і пустотливо хляпали з них на стіни, ставили відбитки рук і пирскали фарбами з іграшкових пістолетів. Докинути до стіни не всім вдавалося – бракувало сили замахнутися. Зате вони ретельно розтирали фарбу руками й малювали пальчиками. Діти не вгавали реготати. Вони були по-справжньому щасливі.

Спершу стіни столової були схожими на безглузду мазанину, що викликало помітне занепокоєння в очах персоналу інтернату. Однак уже невдовзі вималювалися неймовірно «смачні» візерунки. Працівники закладу переконували, що не заперечують проти нового дизайну їдальні. Кажуть, головне, аби дітям подобалося. А дітям таки сподобалося.

 

Справи милосердя

Дітлахи розповідають, що готуються до подорожі – в Івано-Франківськ. Для них це грандіозна мандрівка. «18 червня в приміщенні фортечної галереї «Бастіон» відбудеться відкриття виставки малюнків вихованців Залучанського і Коломийського дитячих будинків-інтернатів, – анонсує менеджер БО «Українська благодійницька мережа» Ольга Пітулей. – Виставка триватиме до 3 липня». Для мешканців інтернатів надзвичайно важлива ця виставка – вона доводить їхню цінність.

«З цими дітьми треба бути, вони чекають на вас, – додає Ігор Васюта. – Ці дітлахи щиро тішаться кожному гостю. Насправді вони здатні значно більше дати вам, ніж навпаки». Візит до Залучанського інтернату для будь-кого може стати звичайною справою милосердя, а для тамтешніх дітей це гостра життєва необхідність.

Наталя МОСТОВА

До теми

Психолог Людмила Підлипна розповідає, що малюнки – це своєрідні листи з підсвідомості. Малюючи, дитина занурюється в максимально комфортний стан, починає вірити в себе, а це саме те, чого бракує неповносправним діткам. Окрім того, малювання в прийнятний соціальний спосіб вивільняє багато почуттів, у тому числі й агресивних. Промальовуючи, діти починають краще розуміти і чути себе. В малят із особливими потребами дуже часто існує проблема з диференціацією почуттів і подій, а малювання якраз і налагоджує та впорядковує всі ці процеси.

Під час малювання багато про що можуть розповісти і кольори, які обирає дитина. Чорний свідчить про депресивні стани, жовта палітра – впевненість у собі, помаранчеві барви виявляють бажання змін, червоний підкреслює почуття радості, зелений – самоконтроль і спокій, фіолетовий виказує духовні прагнення, а також є кольором зв’язку із мамою. «Обираючи ті чи інші відтінки, дитина сама себе гармонізує», – пояснює Людмила Підлипна.

Іншим дієвим методом арт-терапії для неповносправних дітлахів вважається піскова терапія. «Пісок – це завжди проекція тіла, – каже психолог. – Поспостерігайте: більшість дітей віком до трьох років постійно бавляться з піском, вибудовуючи гірки і копаючи нори. Цьому є просте психологічне пояснення: у такий спосіб малюки на тілесному рівні допроживають свій перинатальний період, коли вони ще перебували в утробі матері. А в дітей з особливими потребами, як правило, є перинатальні проблеми. Тому їм навіть рецептурно показано у різний спосіб маніпулювати з піском».

Важливою є також казкотерапія, де основний вплив на психічне здоров’я мають метафоричні образи. Така терапія найдужче розвиває праву півкулю головного мозку, що відповідає за образне мислення і яка зазвичай слабо розвинена в неповносправних дітей.