Біль війни калічить душу, яка потім волає через тіло. Саме так було із воїном батальйону «Івано-Франківськ» Ігорем Дільним. Після повернення з фронту – складна операція, пожиттєвий прийом гормонів, затяжна депресія… Однак увесь цей час теплим промінцем світла жевріла мрія лікувати людей. Тим паче Ігор завжди мав до того здібності. Світ належить сміливим мрійникам, які діють, – уже до нового року в Івано-Франківську боєць планує відкрити соціальний центр, де вояки АТО і їхні сім’ї зможуть безкоштовно оздоровлюватися і фізично, і духовно.

Якби не хвороба

«У вас ноги ще не болять?» – запитує журналіста Ігор Дільний через кілька хвилин після знайомства. «Уже болять… А ви звідки знаєте – я  ж не кульгаю?» – «Я трохи тямлю в тому… Можу допомогти».

Іванофранківець Ігор Дільний до війни три роки працював масажистом у приватній клініці. На початку літа 2014-го пішов добровольцем у батальйон «Івано-Франківськ». У зоні АТО загалом воював півроку, разом із побратимами відпрацьовували напрямок Маріуполя. Він би й далі бився з ворогом, якби не хвороба.

В Ігоря різко збільшилася щитовидна залоза. Рівень гормонів зашкалював – у десять разів більше від норми. Діагноз не віщував нічого хорошого – токсичний зоб. Кілька місяців боєць тинявся по лікарнях. Результату жодного – лише ускладнення. Лікування заводило в глухий кут: якщо призупинявся ріст щитовидної залози, то збільшувалася кількість гормонів, і навпаки. Виходу не було – медики мусили зробити операцію. Щоправда, Ігор навіть подумати не міг, що лікарі повністю виріжуть щитовидну залозу – вони пояснили, що іншого виходу не мали.

Без сумніву, винна клята війна, стільки побратимів загинуло, скільки людського горя довелося надивитися – таке не минає безслідно. Перед мобілізацією під час проходження комісії висновок лікарів був однозначним – повністю здоровий.

Тепер до кінця життя Ігор повинен проходити замісну гормональну терапію. Організм більше року адаптовувався до штучних замінників гормонів, які беруть участь у всіх метаболічних процесах. Спершу дуже страждало травлення, видільна система, були неабиякі проблеми з артеріальним тиском, чоловік помічав, що його мислення загальмоване, часом не міг згадати імена знайомих. «Нічого не хотілося робити, та й фізичної сили не було, – пригадує Ігор Дільний. – Перебував у глибокому стані апатії до життя. Жив на військову пенсію».

Трохи радісніше на серці ставало тільки на дачі, де боєць потроху зводив будиночок. Іноді з ранку і аж до пізньої ночі. Під час монотонної роботи забувалася і депресія, і навіть війна. До речі, для хатини чоловік використав лише екологічні матеріали і технології.

Почалося з Боснії і Герцеговини

Кардинальна трансформація свідомості в Ігоря відбулася після духовної поїздки в Меджугор’є – містечка в Боснії і Герцеговині. Місцина відома об’явленнями Діви Марії. Туди з’їжджаються віряни з усього світу. Одна з прикарпатських християнських спільнот організовувала безкоштовний паломницький тур для атовців. Коли Ігорю про таку нагоду розповіла сусідка, то виявилося, що залишилося тільки одне місце. Мабуть, Богородиця притримала його саме для нього.

«Якраз перед дорогою вояків запросили в церкву Царя Христа, що на Майзлях, до отця Порфирія – на духовну розмову і благословення на поїздку, – каже Ігор. – З 45 бійців прийшли тільки троє. Священик захопливо розповідав про Меджугор’є, а потім узяв невеличку книгу і запропонував прочитати для кожного вояка по одному посланню від Богородиці, які були зафіксовані за всі роки об’явлень у Меджугор’ї. Отець Порфирій обирав послання навмання. Мені випало послання від 25 травня, на жаль, рік не пам’ятаю. Але мене вразило те, що саме на цю дату припадає мій день народження. І я зрозумів – це знак, однозначно треба їхати».

Під час духовної мандрівки у вояка відбулися глибокі внутрішні зміни, таке враження, наче уїдливий гніт суму спав із плечей, Ігор по-новому глянув на світ, пріоритети збагачення нівелювалися: «Звісно, гроші потрібні – не заперечую. Але до заробляння грошей треба ставитися простіше, не перетворювати їх на культ. Гадаю, необхідно робити те, що до душі і що принесе користь людям, тоді й гроші обов’язково прийдуть – Бог неодмінно віддячить».

Вже тоді Ігор задумав відкрити свій кабінет, де б він міг допомагати воякам. Працювати в чийомусь приватному медцентрі не хотів, бо навряд чи якийсь власник дозволить, аби атовців приймали безкоштовно. Мріяв про кабінет, а вималювався аж цілий центр.

Буде ефект

Після повернення боєць вступив до Прикарпатського університету ім. В. Стефаника на кафедру фізичної реабілітації, там якраз для учасників АТО пропонували навчання на бюджетній формі. «Вирішив удосконалити ті вміння і знання, які мав, – пояснює свій вибір Ігор. – Робота повинна приносити задоволення. Реабілітація і медицина загалом – це саме те, що мене надихає і наповнює енергією».

Після здобуття диплома він жодного дня не переставав вчитися, досі вишукує цікаві книги з реабілітації, порпається в інтернеті, аналізує.  Під час масажу воїн уміє знайти проблемні точки: «Часто, коли, наприклад, болить рука, то звертають увагу лише на саму руку. Тоді як причина може бути захована в шиї. Адже всі органи взаємопов’язані».

Незабаром Дільний почав допомагати у реабілітаційному центрі для учасників АТО і їхніх сімей «Бандерівський схрон», що в с. Клубівці. Робив те, що умів найкраще – масажі для учасників заїздів. В усіх вояків значні проблеми з опорно-руховим апаратом, у багатьох – із ногами. Воно й не дивно – хлопці ж тягали на собі бронежилети, каски, боєкомплекти… Саме під час заїздів Ігор зрозумів, що реабілітація має бути тривимірна: фізична, психологічна і духовна. Якщо ці всі напрямки поєднати, буде ефект.

Ідею підтримали засновник «Бандерівського схрону» Ігор Чернецький і голова ГО «Обласна спілка учасників АТО» Андрій Долик. Задум такий: трудотерапія і психологічне відновлення буде відбуватися в «Бандерівському схроні», а фізична реабілітація (масажі, заняття на тренажерах, фітнес тощо) і духовна регенерація – в новому соціальному центрі для учасників АТО і їхніх сімей «Бандерівський схрон у місті». Координатором став, звісно ж, Ігор Дільний.

«А що тобі з цього?»

Для центру знайшли приміщення площею 115 кв. м., де спершу планували відкрити безкоштовний магазин для вояків. Однак, поміркувавши, вирішили, що реабілітація принесе значно більше користі.

У центрі передбачені масажний кабінет, тренажерна зала, соляна кімната, інфрачервона сауна, яка з медичного погляду найкраще підходить для вояків, фітобар. Тут регулярно проводитимуть майстер-класи для дітлахів, фітнес для дружин бійців. Тож ціла сім’я матиме чим зайнятися. До речі, двері центру відчинять не лише для вояків, але й для кожного, хто має бажання оздоровитися.

Всі послуги для атовців і їхніх рідних будуть безкоштовними. Звісно, від благодійних внесків не відмовлятимуться, бо ж і комунпослуги треба буде оплатити, і різні побутові речі регулярно купувати.

Кошти на закупівлю обладнання для масажного кабінету, вікон, рекуператора вдалося знайти завдяки грантовій допомозі. Ігор Дільний, проходячи курси з енергоефективності, також багато вивчив про соціальне підприємництво, заповнив заявки на отримання грантових коштів. Так бійцеві вдалося виграти аж два гранти.

Наразі хлопці звернулися до мера щодо можливості отримання матеріалів для завершення ремонту приміщення.

Аби постійно матеріально підтримувати центр на плаву, залучатимуть кошти з «Бандерівського схрону» в Клубівцях – там ось-ось запрацюють майстерні, де учасники заїздів виготовлятимуть керамічні, дерев’яні, металеві вироби, які потім продаватимуть.

«Коли люди дізнаються про соціальний центр, то часто запитують: «А що тобі з цього?» – розповідає Ігор. – Я відповідаю, що нічого. Більшість, певно, не вірить. Майже завжди чую: «Тоді нащо тобі це треба?». Але ж хтось мусить допомагати хлопцям. Коли вони йшли захищати землю, то не питали: «А нащо мені це треба?».

Наталя МОСТОВА