Сьогодні 29 листопада 1778 року народився письменник, якого літературознавці вважають батьком української прози Григорій Квітка-Основ’яненко. Вивчаючи літературу, ми часто чуємо такі слова, як: “основоположник”, “зачинатель”, “батько”. Здається, що це якийсь тренд або тенденція. Але насправді – це данина особистостям, їхній роботі, а головне – боротьбі. Мусимо пам’ятати, що до наших культурних діячів ставилися як до людей нижчих, вибачте на слові, другосортних, особливо до тих, хто творив рідною мовою.

Схожа доля була і в Григорія Квітки, який мусив виборювати свої можливості друкуватися українською мовою. Батьком української прози його називають не просто так, і хоч до нього ми вже мали зразки української літератури такі, як ”Енеїда” та “Наталка Полтавка” Котляревського, та ніхто ще не писав прозовий твір розмовною мовою, про переживання звичайного українця, його радощі та турботи. І ось тут перша заслуга нашого письменника, він вводить у літературу психологічне осмислення персонажів, їх внутрішній світ, їх емоції та думки  – і робить це майстерно. Завдяки творам Квітки-Основ’яненка збереглося багато корінних слів, звичаїв та вірувань нашого народу. Приклади його персонажів допомагають побачити душу нашого народу, його мораль, поведінку та фольклор. Літературний доробок Григорія Федоровича – це джерело, яке дає можливість дослідити багато аспектів українського побуду та культури. Варто лише прочитати “Марусю”, “Конотопська відьму” чи “Сватання на Гончарівці”, щоб проникнутися тим часом та дізнатися більше фактів про минуле.

Та зараз ми маємо зауважити, досягнення письменника, не лише в утвердженні нових жанрів і стилів та описі життя народу. 

Квітка-Основ’яненко зробив набагато більше, він продемонстрував та довів спроможності української мови. 200 років тому автор говорив про самоідентичність та самоусвідомлення себе як – українця, зі своєю прекрасною мовою, неповторними традиціями та повагою до свого коріння. Тут і ховається другий, і найголовніший, здобуток письменника, він кинув виклик не літературний, а ідеологічний. І вся штука в тому, що через багато-багато років перед нами все ті ж самі питання та виклики. Ми досі доводимо собі та світу важливість нашої культури, мови та ідентичності.

Нижче додаю кілька цитат з творів письменника, які демонструють приклади мови українців 18 століття, моральних орієнтирів автора та його персонажів, душевності та проникливості народу. Пориньте у світ Квітки-Основ’яненка та оцініть, наскільки його погляди все ще актуальні для нас.

Аби довести одному невіруючому, що українською мовою можна писати ніжне, зворушливе, я написав “Марусю”.

Лист в редакцію “Г. Ф. Квитка о своих соченениях”

Любов – як сон: не заїси, не заспиш i що робиш, не знаєш, мов ввiснi.

“Маруся”

Дівчачу натуру трудно розгадати, бо вони часто буцімто і не люблять, хто їх займає, і буцімто й сердяться, а там собі, нишком, так його люблять, що й сказати не можна!

“Маруся”

Ледача та дитина, котрої батько не вчив.

“Маруся”

Немає на світі нічого вічного: сьогодні живеш, а завтра — помер.

“Маруся”

Чоловiковi треба трудитися до самої смертi; дасть бог дiточок – дiткам зостанеться, а не дасть – його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться. Нiщо не наше, усе боже.

“Маруся”

Гріх смертельний накликать на себе не тільки смерть, — і саму болість, хоч би яку-небудь: бо, не поберігши тіла, загубиш і душу на віки вічні!

“Маруся”

Зiрочка покотилась… далi друга… третя – i поховались у синьому небi, мов у море канули; а прощаючись з землею, трошки сплакнули… от вiд їх слiзоньок пала роса на землю.

“Маруся”

Ніщо так людині не потрібне, як здоров’я; з ним можна все й багато їсти; а ївши все, піддержуєш своє здоров’я. Пиріг зроблено, щоб вмістилася начинка, а начинка присмачує пиріг; так і людина з своїм шлунком. Науки ж – це справжні “глисти”: виснажать і схудять людину, хоч викинь її потім.

“Пан Халявський”

Як світ міняється!.. В усьому що не є: і в освіті, і в поводженні, і в смаку, і в політиці, так що не встигнеш придивитися до чогось, глянь — уже знову нове.

“Пан Халявский”

Щира любов не приглядається, чи карі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса: їй до сього овсі нужди мало. Часто бува, що один одного не дуже і розгляділи, не мовили помеж собою ні словечка, не знають, хто є і відкіля; а вже один одного зна, один одного хоч де, то пізна, один на одного дивиться, один без одного скуча, і, якби могли обоє, кинулися б один до одного, зчепилися рученятами та й не розлучалися б повік.

“Щира любов”

Ну, та знаєте, що на світі усе так іде: що писар збездільничка, так йому і нічого; а суддя здуру, не знаючи діла, підпише, так він і у відвіті; на нього усе лихо і складеться.

“Конотопська відьма”

– Дарма! Підіб’юсь під нового та й буду над ним орудувати. Недовго буде панувати. Пошию і сього у дурні, його і замінять, тогді вже, певно, я буду.

“Конотопська відьма”

Тільки людина може впливати на свою долю.

“Конотопська відьма”

Бо старі люди кажуть: тільки що ще задумаєш свататись, то й станеш зараз брехати, і що без брехні ні жоден чоловік не сватався

“Конотопська відьма”

Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючись: а усе недобре діло наробиш на ввесь вік.

“Підбрехач”

Спасибі Вам, що не дивитесь у вічі отим дурням, кацапам, що, не вмівши нашої мови і не розібравши у неї нічого, кричать, мов жиди у шабаш: «Штио да штио это невернякано? Мы не понимаем-ста ничаво!» Спасибі, що плюєте на се та не перестаєте писати.

1841р. лист до Т. Г.Шевченка

Писав і про «Богдана» Є. П. Гребінки, давай, кажуть, книжки – тогді і гроші. А де він? Вже я писав-писав до нього – мовчить, так я і годі сказав. Може, сердиться? За що? А щоб його бог любив! Або, нехай бог боронить, обмоскалився, у їх віру уступив. А спитайте його від мене, коли побачите, що він дума?

1841р. лист до Т. Г.Шевченка

Якраз к великодню прислали Ви нам сюю писанку, а я зараз і розіслав по рукам. Пан Артемовський аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити? Пишіте ж, паничу, у усю руку, напишіте нам ще таке, дайте віддохнути від московських брехень, що читаєш-читаєш та або заснеш гарненько, або на животі затошнить, а на зуби паде оскома, що три дні не хочеться дивиться на книжку

1842 р. лист до Т. Г.Шевченка

Коли ж будеш її печатать, то, пожалуста, доглядай, щоб у моїй побрехеньці не наварнякали якої нашої мови на московський лад. Нехай наші, як хто зна, так своє й пише; а я думаю, що, як говоримо, так і писати треба. О! добре б, братику, було, якби ми так говорили, як у книжках пишуть; а якби ще так і робили, так би й не було на світі нічого луччого!

Супліка до пана іздателя

Мова, що має свою граматику, свої правила, свої звороти в мовленні, неповторні, які не перекласти іншою; а її поезія?! Хай спробують передати всю силу, всю велич, витонченість іншою!”

Листи 1841

Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова є дикунською говіркою, порівнюючи її до мови української. Коли вони повитягують з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови.

Лист до А. Красовського 1841 р.

 

Підготувала Галина Чулей