У далекому 1722 році в цей день, 3 грудня, народилася людина, яка значно випередила свій час — Григорій Савич Сковорода.
Часом кажуть, що людина народилась не в ті роки, їй жити би при дворі у давні часи. А от про Григорія Сковороду можемо сказати навпаки, він би дуже пасував до нашого часу. Адже його погляди настільки глибокі й прогресивні, що якби він жив зараз, мабуть, був би відомим коучем.
А якщо серйозно, наша нація має найбільший скарб, який тільки можна уявити, – це унікальні особистості, які творять історію не лише нашої країни, а й світу. На жаль, нам довелося в цьому переконатися, через складні та трагічні обставини і багато сучасників стали взірцем сміливості, честі та мудрості. Та потрібно пам’ятати і тих, чиї постаті та діяння творили цю націю. Григорій Сковорода – це людина, якою ми повинні гордитися. Пишатися, тим що він один з нас, – українець. Це письменник, поет і філософ, ім’я якого ставлять в один ряд з Сократом та Платоном .
Григорій Сковорода писав байки, притчі, вірші та філософські трактати. Всюди він залишив частинки своєї мудрості та бачення світу. Варто відзначити, його найбільший внесок в самоусвідомлення людини та розуміння нею щастя. Сковорода є автором теорії “сродної праці”, яка співзвучна з тим, що зараз говорять психологи, блогери та ментори. Потрібно знайти ту справу до якої не лише є хист в людини, а яка приноситиме задоволення. Філософ саме таку думку ставить в основу щасливого життя.
Письменник у своєму житті спробував багато професій: писав музику та співав у царському хорі; бував за кордоном, де вчив мову та відвідував лекції, досліджував культуру; вчителював у духовній семінарії. Але знайшов своє покликання у мандрівному способі життя, який дозволив йому пізнавати себе, оточуючий світ і залишати глибокі філософські роздуми у творах. Сковорода вважав, що саме у подорожі дають йому свободу для самопізнання та творчості.
Головна ідея вчення Григорія Савича полягає у словах: “Пізнавай себе, а пізнавши – удосконалюй”. Яка вчить досліджувати власну душу та таланти.
З його творів створено цілу збірку афоризмів та висловів, які вказують на основні цінності життя. Пропоную вам ознайомитися з деякими з них.
Скільки ми витрачаємо праці на дрібні справи, а часто й задурно, не раз і на шкоду?
“Розмова п’яти подорожних про істинне щастя в житті”
Яка утіха від статків чи від гарної обстави, коли серце занурене в найтемніший морок невдоволення…
“Розмова п’яти подорожних про істинне щастя в житті”
Щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе — ходитимеш у темряві і боятимешся там, де страху й не бувало. Пізнати себе вповні, пізнати і здружитися з собою — се невід’ємний світ, справдешнє щастя і досконала мудрість.
“Розмова п’яти подорожних про істинне щастя в житті”
Мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але і споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. Се і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Та й як їй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі: “Веселощі серця — життя для людини, і радість людська — є довгоденність.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Звичайно, той не охочий, хто не зроджений до сього. Справжньому мисливцеві більше радості дає ловитва та праця, ніж смажений заєць на столі. На вишуканий живопис кожному любо дивитися, але до малювання охочий той, хто любить день і ніч висловлювати свої думки в картинах, помічаючи пропорції, пишучи і наслідуючи натуру.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Коли відняти від людини споріднене діяння, тоді їй — смертельна мука.[…] Ся мука позбавляє людину здоров’я, тобто злагоди, забирає бадьорість і розслаблює. Тоді людина усім невдоволена, гидує і становищем своїм, і місцем прожиття. […] хочеться зі старості вернутися в молодість, з молодості — в підліткові літа, з підліткових літ — у дитячі, з дитячих — у підліткові, з підліткових — у зрілі; ганить свій народ і звичаї свого краю, гудить природу й сама на себе гнівається. Те для неї приємне, що неможливе; бажане те — що проминуло, і завидне — що віддалене. Там лише добро, де її нема і коли її нема.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Нудьга для лікарів — найперша ознака всіх тілесних хвороб і збурень. А душевне невдоволення — двері до всіх пристрастей і внутрішніх хвилювань.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Язик — мала частка, але, наче кермо на кораблі, володіє цілим тілом, чи не так само володіє і править тілом думка? […] Думка — невидима голова язика, сім’я справі, корінь тілові.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Усяка справа має успіх, коли природа сприяє. Не заважай лише природі і, коли можеш, знищуй перепони, очищаючи їй шлях. […] Клубок сам собою покотиться з гори, забери лише камінь, що лежить на перепоні. Не вчи його котитися, а лише допомагай. Не вчи яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Виховання ж іде від природи, що вливає в серце сім’я доброї волі. Вирісши без перепон, самостійно й охоче ми робимо все те, що святе і бажане.
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Яка користь з янгольської мови, коли в ній нема доброї думки?
“Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”
Обминай печальне, заздрісне і люте серце.
“Вбогий жайворонок”
Се і є остаточна істина — побачити, який у кожному ділі гніздиться дух: чи благий, а чи злий.
“Вбогий жайворонок”
Бо старі люди кажуть: тільки що ще задумаєш свататись, то й станеш зараз брехати, і що без брехні ні жоден чоловік не сватався.
“Вбогий жайворонок”
Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючись: а усе недобре діло наробиш на ввесь вік.
“Підбрехач”
Дружбу годі випросити, купити чи силою вирвати.
“Байки харківські: Соловей, Жайворонок та Дрізд”
У що хто залюбився, в те перетворився. Кожен є тим, чиє серце в ньому.
“Наркіс. Розмова про те: пізнай себе”
Серце вовче — істинний вовк, хоч обличчя людське; серце боброве — є бобер, хоча вигляд вовчий.
“Наркіс. Розмова про те: пізнай себе”
Усяка справа має успіх, коли природа сприяє. Не заважай лише природі і, коли можеш, знищуй перепони, очищаючи їй шлях.
“Вступні двері до християнської добронравності”
Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй планетами… Щастя завжди і всюди дається дурно.
“Вступні двері до християнської добронравності”