От-от усе стихне. І настане день тиші. Подумати про те, що ми знову не змінилися: пересварилися, перефейсбучилися, а віз і далі там.  Ми кричимо про брудні передвибори, забуваючи про свою причетність до них… А кандидати сидять собі тихо у передвиборних списках, байдужі до наших жабомишодраківок.

Ми жваво обговорюємо не тільки їх, а й молодь, яка ніяк нам, дорослим та гіперрозумним, не може догодити. Не ходила на вибори – зле, вирішила піти – теж зле, бо ж вона, мовляв, не проголосує так, як ми хочемо. Хоча хто сказав, що так, як я хочу або моя кума, – це правильно? Ми ж досі, ми, оті, які найкраще знають, як обирати, так і не спромоглися обрати бодай щось достойне. До речі, я щось не бачила, аби хтось із кандидатів цьогорічних президентських перегонів робив ставки на молодь, але то таке… Може, щось пропустила. До речі, знаєте яка розвага була у студентської молоді (не кажу що у всіх)? Моніторити кандидатські декларації про доходити? Нащо їм того, цікаво? Вони ж начебто тупо підуть і по приколу проголосують? Чи таки не тупо?..

Мене не раз питали за кого голосуватиму. Я відмовчувалася, бо вважаю, що не маю морального права озвучувати вголос – у соцмережах, на лекціях чи публічних заходах, бо це ж буде щось на кшталт агітації чи що?.. Я не фахівець у кандидатах, то як я можу щось комусь доводити? Я просто громадянка України, яка просто прийде на дільницю і проголосує. Як – моя приватна справа. Переконувати когось у чомусь – це занадто відповідально. Бо направду, ніхто із нас не знає, чий вибір, наш чи наших опонентів, правильний. Може, вибір є, але нема правильного?.. Особливо розчулюють гнівні месиджі: якщо президентом буде не той, кого я підтримую, то я виїжджаю з України. Так аж хочеться купити людині квиток і допомогти спакувати валізи. Але погодьтеся, «зворушлива» причина для втечі.

Важливий кожен голос, за кого би його чесно не віддав громадянин України, навіть якщо його вибір не збігатиметься з моїм, бо ж ніхто з нас нічого достеменно не знає. Але якщо ми хочемо бодай на крихту бути толерантними (а ми ж так голосно кричимо про це, так активно-агресивно виставляємо напоказ, так хизуємося), ми повинні шанувати вибір кожного і не обзивати N. тупим бидлом лише за те, що він проголосував не так, як проголосував його сусід, зрештою, як і не принижувати жодного із кандидатів – їм то таке, вони й уваги не звернуть, а у нас попсута карма. Та й чи хоча би бодай один із них вартий зіпсованих стосунків з тими, хто поряд із нами?

Не знаю, чи день тиші перед виборами закриє нам роти, але вірю, що дасть бодай трохи мудрості не принижувати і не ображати людину тільки за те, що вона інша з іншими політичними переконаннями. Витворюймо тишу довкола себе, бо вже час. Вибори закінчаться, лишимося ми і нам з вами якось треба жити далі. І жити не залежно від результатів цих чи наступних вборів. А Україна? Україна переживе. Переживе і нас, і ці вибори.

Просто пам’ятаймо, що голосуємо, як живемо. Але й жити будемо так, як проголосуємо…