Коли після повномасштабного вторгнення харків’янка Ірина Герасименко мала гарну можливість переїхати жити за кордон і працювати там за фахом, вона не захотіла. Просто не змогла покинути всіх своїх особливих дітлахів у Франківську, для яких уже встигла зробити багато дива в житті і добрі зміни, у які до того ніхто не вірив.

Дефектолог, логопед, нейропсихологиня і засновниця простору розвитку «Диво» уже півтора роки допомагає місцевим дітям з аутизмом, синдромом Дауна, ДЦП, затримкою мовленнєвого розвитку, гіперактивністю та іншими особливостями, пише Галицький кореспондент.

Тюбік і валіза

Війна застала її у Харкові. Після навчання в університеті Іра якраз почала стрімко розвиватися як логопед-дефектолог у приватному центрі, де працювали з дітьми з особливостями розвитку.

«Ще студенткою дуже зацікавилася напрямком інклюзії, – розповідає вона. – А саме як ще можна допомагати дітям з вадами розвитку, зокрема з аутизмом. Навіть, якщо у дітей однаковий діагноз, то все одно для кожної буде інший алгоритм соціалізації і розвитку важливих навичок».

Дівчина мріяла сама відкрити простір для таких дітлахів, з кожної зарплатні купувала пакуночки з робочими матеріалами, які відкладала для своєї майбутньої справи.

«Грошей на власний осередок і близько не мала, але дуже вірила, що одного дня все станеться», – усміхається Іра. 

Мрія похитнулася взимку вдосвіта – коли за вікном почало вибухати. Каже, було дуже страшно. Продукти закінчувалися, світло вимикали. Сама в квартирі. Батьки, брати, сестри жили в Харківській області, і з перших днів опинилися в окупації.

Керівниця центру, де працювала Іра, осіла в Івано-Франківську і покликала до себе. Вона тут так само відкрила простір для роботи з дітьми. Дівчина приїхала з усім, що мала – песиком Тюбіком і невеличкою валізою.

Згодом керівниця запланувала переїхати за кордон, за нею послідувала майже вся команда, а Іра вирішила залишитися у Франківську.

«На той момент я вже мала багато маленьких пацієнтів, які любили мене і довіряли, – каже логопед. – Їхні батьки хотіли саме до мене на заняття. Ми досягнули значних результатів у розвитку дітлахів – я просто не могла їх покинути».

Переросте і сам заговорить?

Так з’явився простір розвитку «Диво». Собі на допомогу Іра навчила фахівців власної авторської методики, оскільки охочих займатися в просторі одразу було чимало – бракувало робочих рук. Вона ділилася комплексом напрацьованих і перевірених авторських методик на основі дефектології і логопедії, дитячої психології, педагогічної корекції.

У просторі працюють з різноманітними мовленнєвими порушеннями. Часто у таких дітей порушені ще й дрібна моторика та координація рухів.

Наприклад, дитина не розуміє себе як особистість, основні предмети навколишнього світу, або дій, які виконує сама і оточуючі, складно усвідомлює елементарні навички в побуті: взуватися, тримати ложку, застібати ґудзики, вдягати куртку тощо.

Також фахівці центру проводять комунікативні групи для дітей, які вже починають говорити або ж мають розуміння мови, однак відсутня активна мова. Тут навчають взаємодіяти між собою, до прикладу, попросити про щось, звернутися, екологічно відмовити і т. д. Дитина з певними особливостями розвитку може просто не розуміти таких понять як, приміром, почекати, натомість хоче все і відразу.

«Стараюся аналізувати не лише кожну дитину, але і її батьків, – каже Іра. – Зв’язок з батьками надзвичайно важливий, адже саме вони постійно коло дитини. Нерідко батьки не виконують вдома рекомендації фахівців простору, або все одно роблять по-своєму, і це велика проблема. Це може стосуватися харчування, дисципліни, корекції поведінки: коли саме треба проігнорувати ті чи інші вчинки дитини, а коли – переключити її увагу або ж намагатися адаптувати. І мама, і тато мають навчитися правильно працювати зі своїм особливим малюком, комунікувати, реагувати на різні ситуації. До прикладу, дитина з порушенням сприйняття мови просто не розуміє інструкції, яких вимагають батьки. Іноді треба вимагати трохи менше і те, що важливо саме зараз, аби потім отримати значно більший результат».  

Ще одна найчастіша помилка батьків у тому, що вони занадто довго чекають, аби дитина заговорила.

Фахівець наголошує – якщо з дитиною з такими особливостями розвитку не займатися регулярно, це може призводити до подальших психічних порушень. Так людина дорослішає, але й далі продовжує не розуміти зовнішній світ, тому поступово він стає для неї ворожим. А той, хто намагається достукатися, допомогти, автоматично стає ворогом.

Ірина каже, що зараз середній вік дітей, які приходять на консультацію в простір «Диво», зменшився – півтори-два роки. Це свідчить про те, що лікарі почали більш точно і швидко діагностувати порушення мовленнєвого і когнітивного розвитку в дітей, й відповідно скеровують до вузьких фахівців на розвиваючі і корекційні заняття, не втрачаючи дорогоцінний час.

За словами логопеда-дефектолога, раніше ситуація була значно сумніша. Часто медики заперечували проблему, відмахуючись на кшталт: «Переросте і сам заговорить».

Щось важливе для світу

Рідні Ірини досі живуть в окупації. Там постійні обстріли і прильоти. Пів села зруйновано. Іноді з ними немає зв’язку тижнями. Виїхати бояться, адже племінник воює в ЗСУ. Якось сестра ризикнула, і на кордоні її затримали та вже мали запроторити «на підвал». Приходили з обшуками додому. Дивом все обійшлося.

Брата більше немає. Порізав руку в полі, але місцеві лікарі не надали нормальну допомогу, і через значну крововтрату він помер – просто в палаті заснув і більше не прокинувся.

Зараз Іра живе своїм простором, своїми дітьми. Каже, завдяки їм відчуває, що робить для світу щось надзвичайно важливе. А найдужче хоче, щоб «Диво» на власні очі побачила мама. Чи не щодня уявляє, як це буде. Іра переконана – це буде дуже скоро.

Наталя МОСТОВА