Виплекані маленькі деревця висаджували у відкритий грунт.
Про це зазначають на сторінці Калуської міської ради.
Сьогодні, 12 жовтня, мешканці Калуської громади, які втратили на російсько-українській війні своїх рідних, висаджували дубовий гай. Подія стала продовженням акції «Жити без тебе», яка шириться теренами Прикарпаття і передбачає висадження дерев на згадку про кожного полеглого воїна.
Наприкінці квітня родичі Героїв отримали в невеличких горщиках саджанці дубів. Протягом певного часу вони вдома доглядали їх. Оточені родинним теплом і любов’ю саджанці мали до певної міри посприяти психологічному і духовному примиренню з пекучим болем утрати найрідніших.
За локацію обрали місцину поблизу майбутнього реабілітаційного центру для ветеранів війни «4.5.0. Прикарпаття», що у ж/м Хотінь.
На початку до присутніх звернулись керуючий справами виконавчого комітету Калуської міської ради Олег Савка та ініціаторка акції «Жити без тебе» Мар’яна Яремчук. Вони висловили сподівання, що майбутній дубовий гай стане нашим місцем сили і гідності, ще одним меморіалом у пам’ять про Героїв.
Кожен із 229 висаджених дубочків – іменний. Матері і батьки, дружини, діти, сестри і брати полеглих захисників біля посадженого ним деревця встановили таблику з ім’ям. Щоб нікого не забути, щоб усіх пам’ятати.
“Звичайно, ми хочемо, щоб ці деревця проросли; ми посадили їх з любов’ю про своїх найрідніших, – із хвилюванням розповідає учасниця акції, голова ГО «Сім’я Героя Калуша» Ірина Кушлик. – Ми будемо сюди приїжджати і доглядати дерева. Сподівають, що виросте дубовий гай. Хочемо, аби тут була й зона відпочинку для хлопців, які проходитимуть реабілітацію. Було б добре облаштувати лавочки. Щоб і рідні могли прийти, відпочити, побути наодинці з собою”.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи