Останні 10 років життя він тяжко хворів та пересувався на інвалідному візку.

У Києві 5 січня на 85-му році життя помер колишній голова Верховної Ради України Олександр Ткаченко.

«Пішов з життя легендарний Олександр Миколайович Ткаченко. Він був головою Верховної Ради наприкінці 1990-х, учасником опозиційної президенту Кучмі «Канівської четвірки» та автором фрази «я не перший, але й не другий». Так він відповів на запитання: Хто в Україні головніший: президент чи голова парламенту?», – повідомив журналіст Микола Канішевський на своїй сторінці у Facebook.

Ткаченко народився 7 березня 1939 року у місті Шпола на Черкащині. Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут у 1963 році, а у 1992 став кандидатом економічних наук. З 18 липня 1990 року до квітня 1991 року Ткаченко працював першим заступником Голови Ради Міністрів УРСР. З 21 травня 1991 року до лютого 1992 року був державним міністром з питань аграрної політики та продовольства – міністром сільського господарства УРСР.

Олександр Ткаченко – класичний приклад керівника, який прийшов на одну із ключових посад незалежної України з великим радянським багажем. Його місце в історії українського парламентаризму, попри нетривалий час керівництва Верховною Радою, є знаковим: він був останнім спікером, який обирався у парламенті так званою лівою більшістю.

У парламенті працював із 1994 року. Лідер Селянської партії Ткаченко у 1998 році опинився в кріслі голови парламенту, його заступниками стали комуніст Адам Мартинюк і соціал-демократ Віктор Медведчук. Призначити голову Ради вдалося лише з 18-ї спроби. У 2000 році Олександр Ткаченко був усунутий із посади голови парламенту внаслідок так званої «оксамитової революції», коли ліві сили остаточно усунули від контролю над парламентом.

Сам ексспікер Ткаченко ще тричі обирався депутатом Верховної Ради від комуністів й був у парламенті до 2012 року. Після нього представники лівих та комуністів парламент більше не очолювали.

Ткаченко був в опозиції президенту Леоніду Кучмі та учасником «Канівської четвірки» – політичної коаліції чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року на противагу чинному президентові країни Леоніду Кучмі. У підсумку Олександр Ткаченко зняв кандидатуру на користь комуніста Петра Симоненка, який склав конкуренцію Леонідові Кучмі у другому турі виборів.

Після усунення з посади голови парламенту та провалу політичних домовленостей на президентських виборах Олександр Ткаченко публічною політикою вже не займався. У комуністичній фракції він не відігравав ключових ролей.

Прощання з політиком відбудеться у суботу, 6 січня, у ритуальній залі лікарні Феофанії.

До теми: Комітет Ради взявся за законопроєкт про мобілізацію: присутні Залужний та Умєров