Передвиборча кампанія з кожним роком стає все більш нав’язливою. Кандидати у президенти, мери, нардепи чи депутати місцевих рад переслідують нас повсюдно: зазирають з приліплених скотчем до дерев плакатів, супроводжують у під’їздах та громадському транспорті, приходять у наші двори, вішаються на наші дверні ручки. Ще трохи, і будуть прокидатися з нами в одному ліжку. А що, вас ще не будили есемески з повідомленням про ефір кандидата на ОТБ «Галичина»?

 

Закон «Про місцеві вибори» забороняє розміщувати агітаційні матеріали на деревах, стовпах, у під’їздах, на стінах житлових будинків, в ліфтах та всередині громадського транспорту, а також на автостанціях, у навчальних закладах, в приміщеннях вокзалів тощо. Розміщуючи свої агітаційні матеріали у цих місцях, кандидати ще й порушують місцеві правила благоустрою. Агітація заборонена до старту виборчих перегонів, а білборди і газетні публікації, в яких потенційні кандидати та партії вихваляють самі себе, на Прикарпатті з’явились ще на початку літа. Це порушення правил чесної конкурентної боротьби. Кандидати нам посилають дуже чіткі повідомлення: “Ось я. У мене багато грошей, тому я скуплю всі борди та ефіри. Виберіть мене”. Якщо кандидат, ще не прийшовши до влади, дозволяє собі так “спілкуватись з виборцем” та порушувати норми закону й місцеві правила, чи варто сподіватися, що, ставши мером або депутатом, він їх почне дотримуватись?

 

Серед причин порушення кандидатами правил ведення агітації представник руху “ЧЕСНО” Тарас Случик називає, в першу чергу, швидкі строки ведення виборчої кампанії. Цього року кандидатам доведеться достукатись до сердець виборців усього за півтора місяця, тому й робитися це буде усіма можливими шляхами. «За логікою кандидатів, того, хто не буде порушувати правила, виборці не побачать і не почують. Крім того, кандидати озираються один на одного, а якщо порушують одні, то будуть порушувати й інші, щоб не програти. Агітація починається задовго до виборів не лише тому, щоб встигнути познайомити виборців з кандидатами, а й тому, що так дешевше. До офіційного старту кампанії розцінки на розміщення реклами, до прикладу, на білбордах та в ЗМІ є щонайменше на 30% дешевшими, аніж під час кампанії», – пояснює Тарас Случик.

 

Іван Маруняк, координатор кампанії спостереження за виборами Громадянської мережі ОПОРА на Прикарпатті, вказує на іншу важливу причину: «Кандидати впевнені у тому, що не нестимуть ніякої відповідальності за порушення правил ведення агітації. І для цього у них є всі підстави, оскільки я не пригадую щоб останнім часом (під час всіх попередніх виборів, починаючи з 2010 року), принаймні в Івано-Франківській області, когось із кандидатів чи працівників їхніх штабів притягували до серйозної відповідальності за скоєні порушення. Та й конкуренти порушників правил агітації вкрай рідко звертаються у виборчі комісії з скаргами на адресу своїх опонентів-порушників».

 

Якби компетентні органи належним чином реагували на порушення, то їхня кількість максимально скоротилася б, вважає Маруняк: «Наприклад, якщо б за кожну агітку, яка розміщена з порушеннями правил благоустрою міста, кандидата чи його агітаторів притягували до адміністративної відповідальності, то сумніваюся, що це порушення було б настільки масовим явищем. Якби за кожну розклеєну на дереві агітку кандидат чи його агітатори сплатили штраф у розмірі 340 гривень, то сумніваюся що після цього у них було б бажання повторити порушення».

Отже, кандидати порушують норми закону щодо ведення агітації свідомо, розуміючи, що ніякого покарання для них буде, що яскраво свідчить про низький рівень політичної культури кандидатів та неповагу до їхніх виборців. А що виборці? В Івано-Франківську обурені мешканці лише минулого року почали організовано зривати агітки, розклеєні у невідповідних місцях. Допомагає і Facebook, де вже розпочався флеш-моб #приберизакандидатом. Так активісти закликають знімати і знищувати агітацію кандидатів, яка заважає жителям міста.

 

Добряче дісталося ВО «Свобода» та кандидату в мери Руслану Марцінківу, як і його конкуренту Олександру Шевченку та партії «УКРОП», агітацію яких почали вішати на дверні ручки при вході до помешкань. Франківчани зреагували на це дуже негативно, але наразі лише у соцмережах. «Це не є порушенням, але такі дії кандидатів справді завдають незручності і неприємності людям, адже треба це зривати, зминати, викидати в смітник, – каже Тарас Случик. – Це влізання на приватну територію людини, на яке вона не давала дозволу, бо просто не могла цього зробити – її поставили перед фактом». Для кандидатів такий спосіб агітації дуже ефективний, адже поки позриваєш агітки з ручки, обов’язково побачиш фотографію та ім’я кандидата. Якщо телебачення можна вимкнути, газету не читати, на білборди не дивитися, то тут людина просто зобов’язана подивитися на те, що знімає з власних дверей. Інша неприємність такої агітації – це фактично «наводка» для злодіїв, адже зловмисникам дуже легко вичислити: якщо агітацію довго не знімають з дверної ручки – господарів нема вдома або й у місті.

 

А от популярний в Івано-Франківську спосіб агітації через смс-повідомлення, який використовують ті ж Марцінків та Шевченко, є порушенням закону «Про захист персональних даних» і доволі нахабним втручанням у приватний простір людини. На попередніх виборах ОПОРА з’ясувала, що чимало виборців не давали дозволу кандидату Олександру Шевченку на використання своїх персональних даних для розсилки смс агітаційного характеру.

 

Тарас Случик зауважує, що в США смс-розсилка новин від кандидатів чи партій є звичним способом ведення кампанії, але за однієї умови – виборці самі дають штабам свої дані і дозвіл на їх використання. Младена Качурець, молодий юрист з Івано-Франківська, була однією з кількох людей, хто через соцмережі повідомив Олександра Шевченка про своє небажання отримувати смс. Младена також попередила тоді ще кандидата у нардепи про неправомірність таких дій. Сьогодні Шевченко нардеп, а історія з смс-розсилкою від його імені продовжується й на цих виборах. Невже замало виборців розповіли потенційному кандидату в мери, що він порушує закон?

 

Коли кандидати масово порушують правила ведення агітації, для виборця це означає, що кандидати думають про нього лише під час виборчої кампанії, не готові встановлювати з ними довгий зв’язок, вважає Тарас Случик: «Єдине про що вони думають, – як донести своє повідомлення. Політики настільки хочуть стати депутатами, що готові безмежно влізати в зону комфорту, але чи отримають вони від цього бонуси перед виборцями?»

 

Кожен кандидат, якого спіймали на недобросовісному веденні агітації, може сказати, що він нічого не знає і його підставляють його ж агітатори. Так на минулій виборчій кампанії сталося з агітками Михайла Ноняка, які однієї ночі масово поприбивали степлером до дерев в Івано-Франківську. Кандидат стверджував, що він особисто про це не знав. Звісно, агітатори, найняті за гроші практично з вулиці, не зобов’язані знати закони, тим більше, що вони бачать, що інші кандидати також агітують за себе, де попало. Та хіба це не відповідальність самого кандидата або керівника його виборчого штабу – роз’яснити розклейщикам, що робити можна, а що ні? Виборча кампанія до місцевих рад лише розпочалася, а в Івано-Франківську та інших містах краю ОПОРА знову фіксує розклейку агіток на деревах – вже від нових кандидатів.

 

Щоб змусити кандидатів поважати закон та виборців, виборцям, в першу чергу, треба активніше доносити до кандидатів своє незадоволення, інакше вони залізуть так далеко у наше приватне життя, що й не встигнемо оговтатись. Інший спосіб стримати кандидатів – суттєво здешевити витрати на виборчу кампанію, заборонивши політичну рекламу на телебаченні, як це зроблено в Європі, переконаний Тарас Случик. «Відомо, що телереклама дає 90% ефективності для політиків, з іншого боку, це найдорожчий вид реклами. Її заборона дасть доступ до агітації іншим кандидатам і не дозволить маніпулювати виборцями, адже телебачення – односторонній канал донесення інформації. Враховуючи те, що в Україні ще немає традиції публічного фінансування виборчої кампанії, заборона телереклами була би дуже ефективною».

 

Іван Маруняк вбачає вирішення проблеми передовсім у дотриманні закону. Рецепт вирішення проблеми простий: порушники закону мають притягатися до відповідальності, інакше порушення не лише не припиняться, але й набуватимуть більшого поширення. «Правоохоронним органам, на мою думку, пора вже відмовитись від позиції страуса, який засунув голову у пісок, і почати належним чином виконувати функції, які покладені на них державою. Не пригадую, щоб в Україні масово притягували до відповідальності за статтею 152 Кодексу адмінправопорушень осіб за розміщення агітації з порушенням правил благоустрою, зважаючи на масовий характер цього виду порушення.

Також мені невідомо про те, щоб прихильники агітування «гречкою» чи «конвертами» були притягнені до відповідальності за статтею 160 Кримінального кодексу, хоча таких порушень маємо вдосталь. А правових підстав для боротьби з порушниками в українському законодавстві достатньо».

 

 

Наталка ГОЛОМІДОВА