За святковим столом зібралися її діти, внуки, правнуки і праправнуки, молодші брат і сестра
Аксенія Йосипівна була найстаршою серед своїх дев’ятьох братів і сестер. Багатьох з них вибавила, з дитячих літ допомагала батькам по господарству.
«Тато з мамою раненько йшли працювати в поле, а мене залишали з меншими дітьми й наказували, щоб за ними дивилася, в хаті прибрала, посуд помила біля криниці», – згадує ювілярка.
У 22 роки Аксенія вийшла заміж за сусіда-вдівця Миколу Волосянка. Замінила матір його доньці Марії, а потім разом виростили, поставили на ноги п’ятеро спільних дітей – Василя, Розалію, Анну, Олександру та Степана. Всі залишилися жити в Старому Лисці, обзавелися своїми сім’ями. Тож тепер Аксенія Йосипівна має дванадцятьох внуків, чотирнадцятьох правнуків і двох праправнуків.
Ювілярка пережила Другу світову війну, голодні повоєнні роки, до 62 років працювала у колгоспі. Але ніколи втрачала оптимізму, навіть коли десять років тому зламала ногу й надовго злягла.
«Я завжди з Богом – де би не була, прошу Його ласки собі й рідним», – каже Аксенія Йосипівна. Вона живе в старенькій хаті, де народилися її діти, сама дає собі раду. Досі порається по господарству, з допомогою… табуретки, на яку спирається. Любить готувати голубці, їсть тільки власноруч спечений у печі хліб.
Лисецький селищний голова Анатолій Лущак, який разом із своїм заступником Іваном Говерою, завітав привітати Аксенію Йосипівну з поважним ювілеєм, згадав, як торік був неабияк здивований, коли застав 99-річну іменинницю на подвір’ї, де вона складала дрова, які рубав старший син Василь.
«Відзначати свій столітній ювілей з ясним розумом і доброю пам’яттю – це Божий дар, який дається далеко не кожному, – сказав керівник громади. – Бажаємо, щоб Господь Бог і надалі неустанно опікувався Вами, дарував здоров’я, щастя, мир і спокій у душі! Живіть, Аксеніє Йосипівно, ще дуже довго!»
Ніч з п’ятниці на суботу 15 березня. Тоді я практично не стулила очей. Заснула лиш під ранок. Вова подзвонив мені о 5.30. Його слова про те, що він ледь не загинув підняли мене з ліжка за кілька секунд. Поки я слухала те, що він розповідав, мені в голові промайнуло все наше спільне життя. Мені стало
Для мене очікування Великодня проступає особливо чітко та ясно, коли з’являється афішка, що от-от відчинить свої двері виставка «Великодня». Величне християнське свято, про яке митці говорять у живописі, малярстві, скульптурі, різьбі по дереву, у ювелірних прикрасах, одязі, і звісно ж, у писанках. Іконописні сюжети та світські, сакральні та побутові, пейзажі, натюрморти, портрети… Метал, кераміка, дерево…
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного