За святковим столом зібралися її діти, внуки, правнуки і праправнуки, молодші брат і сестра
Аксенія Йосипівна була найстаршою серед своїх дев’ятьох братів і сестер. Багатьох з них вибавила, з дитячих літ допомагала батькам по господарству.
«Тато з мамою раненько йшли працювати в поле, а мене залишали з меншими дітьми й наказували, щоб за ними дивилася, в хаті прибрала, посуд помила біля криниці», – згадує ювілярка.
У 22 роки Аксенія вийшла заміж за сусіда-вдівця Миколу Волосянка. Замінила матір його доньці Марії, а потім разом виростили, поставили на ноги п’ятеро спільних дітей – Василя, Розалію, Анну, Олександру та Степана. Всі залишилися жити в Старому Лисці, обзавелися своїми сім’ями. Тож тепер Аксенія Йосипівна має дванадцятьох внуків, чотирнадцятьох правнуків і двох праправнуків.
Ювілярка пережила Другу світову війну, голодні повоєнні роки, до 62 років працювала у колгоспі. Але ніколи втрачала оптимізму, навіть коли десять років тому зламала ногу й надовго злягла.
«Я завжди з Богом – де би не була, прошу Його ласки собі й рідним», – каже Аксенія Йосипівна. Вона живе в старенькій хаті, де народилися її діти, сама дає собі раду. Досі порається по господарству, з допомогою… табуретки, на яку спирається. Любить готувати голубці, їсть тільки власноруч спечений у печі хліб.
Лисецький селищний голова Анатолій Лущак, який разом із своїм заступником Іваном Говерою, завітав привітати Аксенію Йосипівну з поважним ювілеєм, згадав, як торік був неабияк здивований, коли застав 99-річну іменинницю на подвір’ї, де вона складала дрова, які рубав старший син Василь.
«Відзначати свій столітній ювілей з ясним розумом і доброю пам’яттю – це Божий дар, який дається далеко не кожному, – сказав керівник громади. – Бажаємо, щоб Господь Бог і надалі неустанно опікувався Вами, дарував здоров’я, щастя, мир і спокій у душі! Живіть, Аксеніє Йосипівно, ще дуже довго!»
Кожного з нас змінить ця війна. Чуючи такі слова ще у 2022, я не уявляла, як саме це торкнеться мене самої та моєї сім’ї, та як я відреагую на це. Розуміння того, що внутрішні трансформації невідворотні, прийшло потім, пізніше. І той факт, що ми вже не будемо такими, як до початку повномасштабного вторгнення, треба визнати
«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного