Олег Гороховський народився 3 червня 1975 року в с. Городиська. Закінчив Верхньолипицьку школу. Продовжив здобувати освіту в Бурштинському ДСАФ за професією водія.
Далі у його житті були служба в армії та зустріч з коханою Любою у 1997-му. З нею створив сім’ю, виховали двох люблячих донечок – Мар’яну та Ірину. У мирний час чоловік працював на Лопушанському кар’єрі та у Верхнолипицькому ліцеї.
У 2021 році від важкої хвороби померла дружина Люба. Чоловік залишився з двома доньками.
У березні 2022 року він пішов обороняти свою сім’ю. Спершу старший солдат Олег Гороховський проходив бойові завдання у Черкаській області, згодом в Донецькій та Луганській. Хоробрість і відвага захисника були відзначені численними нагородами різних рівнів.
“Контузії, численні поранення, переохолодження ніг спонукали захисника звернутися до лікаря. Пройшовши обстеження, невдовзі Олег почув невтішний діагноз — рак. Як і на передовій, наш воїн буде боротися з хворобою до останньої хвилі. Але важка недуга прогресуватиме і забере його”, — зазначають на сторінці громади.
Військового не стало 27 вересня у палаті онкодиспансеру.
Прощання з воїном відбудеться завтра, про час зустрічі повідомлять додатково.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи