Олег Гороховський народився 3 червня 1975 року в с. Городиська. Закінчив Верхньолипицьку школу. Продовжив здобувати освіту в Бурштинському ДСАФ за професією водія.
Далі у його житті були служба в армії та зустріч з коханою Любою у 1997-му. З нею створив сім’ю, виховали двох люблячих донечок – Мар’яну та Ірину. У мирний час чоловік працював на Лопушанському кар’єрі та у Верхнолипицькому ліцеї.
У 2021 році від важкої хвороби померла дружина Люба. Чоловік залишився з двома доньками.
У березні 2022 року він пішов обороняти свою сім’ю. Спершу старший солдат Олег Гороховський проходив бойові завдання у Черкаській області, згодом в Донецькій та Луганській. Хоробрість і відвага захисника були відзначені численними нагородами різних рівнів.
“Контузії, численні поранення, переохолодження ніг спонукали захисника звернутися до лікаря. Пройшовши обстеження, невдовзі Олег почув невтішний діагноз — рак. Як і на передовій, наш воїн буде боротися з хворобою до останньої хвилі. Але важка недуга прогресуватиме і забере його”, — зазначають на сторінці громади.
Військового не стало 27 вересня у палаті онкодиспансеру.
Прощання з воїном відбудеться завтра, про час зустрічі повідомлять додатково.
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи