У закладі мешкають врятовані з-під обстрілів, від жорсткої експлуатації чи просто покинуті коні, поні, віслюки та інші свійські тварини.

У селі Новогригорівка Миколаївської області працює притулок для коней “Вуглик”. Їх лікують, доглядають та дарують шанс дожити до глибокої старості.

Про долі мешканців притулку “Вуглик” журналістам Суспільного розповів адміністратор закладу Микола Чечуй.

Від початку великої війни поголів’я притулку збільшилось. До “Вуглика” потрапили вісім коней, одна поні та карликові кози.

Тріада

Пів року тому до притулку потрапила кобила Тріада. Зі слів Миколи, жителька Матвіївки через війну була змушена передати її та ще двох своїх коней і одного поні до притулку. Попри війну, власниця час від часу навідує тварин, додає чоловік.

Тріада, кінь Таїланд, кобилка Айріс та маленький поні Барні, більше пів року у притулку. З початку повномасштабної війни в Матвіївці були бої, постійні обстріли, люди та коні у сильному стресі.

“Господарка дуже довго думала, не могла з ними розстатися, але не змогла вже утримувати їх фізично. Проте вона все-таки сподівається, що закінчиться війна та вона забере їх до себе”, — розповідає адміністратор притулку.

Микола Чечуй розповідає, у зв’язку з бойовими діями наразі коні потрапляють до притулку переважно з наступних причини: власники не мають змоги евакуювати тварину з собою, утримувати її фінансово чи за станом здоров’я.

Карамелька

Микола говорить, Тріада одразу познайомилася з кобилою на ім’я Карамелька. До притулку вона потрапила майже з початку його заснування.

“Вона кобила компанійська та в неї немає одного ока. Вони познайомилися з Тріадою і зараз одна від одної не відходять. В них тут свій маленький колектив. Карамелька добра до людей, дається в руки та піддається процедурам”, — розповідає Чечуй.

Притулок “Вуглик” працює близько шести років. Адміністратор Микола зазначає, заклад функціонує завдяки внескам спонсорів, благодійників та благодійних організацій.

“Притулку завжди було складно працювати, тому що він фінансується за рахунок коштів людей, які виділяють свої власні гроші для його функціонування. В умовах війни це питання стало більш актуальне”, — розповідає він. — Багато людей звертається до нас з проханням віддати своїх тварин до нас у притулок. Ми по можливості ідемо людям на зустріч, враховуючи фінансові можливості”.

Грей та Клевер

Коні Грей та Клевер також потрапили до притулку через війну. Микола Чечуй розповідає, до вторгнення тварини мешкали у дніпровському філіалі. Перед початком великої війни жителька Миколаєва взяла коней під опіку.

“Миколаїв потерпав від обстрілів, коли Херсон ще був окупований російськими військами, а в неї маленька дитина, вони вирішили виїхати на захід України. Коней з собою забрати не могли й тварини потрапили до нас в притулок”, — розповідає чоловік.

Грей та Клевер подружилися з іншими кіньми, познаходили собі компанію. Їм тут весело і добре. Вони компанійські, добрі до людей і між собою, грайливі.

“Коні жахалися, відскакували, не знали куди себе діти. Зараз ці звуки й вибухи доносяться до нас, але вже люди та коні звикли. Тут літає над нами, різне буває. Вже просто голову підняв, подивився, опустив і робиш свою роботу далі”, — розповідає Микола Чечуй. — Стараємося робити те, що від нас залежить, коні живуть своїм життям разом з нами”.

Карликові кози

До притулку взимку 2024 року потрапили й камерунські карликові кози. Микола каже, власники потерпали під регулярними обстрілами та вирішили віддати худобу.

“Люди побоялися за своє життя та евакуювались на захід України, а кіз передали нам. До нас приїхало 4 кітних кози та два цапи. Три місяці тому кози народили шість малюків: одну кізочку та п’ять цапиків”, — розповідає чоловік.

Людей обстрілювали, вони вимушені були виїхати в більш безпечне місце та передали тварин в притулок.

Зі слів Миколи, власниця притулку велику війну зустріла у Чорнобаївці. Жінка прожила місяць в окупації, а коли з’явилась можливість виїхати — евакуювала з собою собак та котів, додає Чечуй.

“Собаки залишились у нас, спеціально для них облаштували вольєри. В нас тут як на Ноєвому ковчезі”, — каже Микола Чечуй.

“В основному тварини, яки потрапили до нас під час війни, були вивезені з зони бойових дій, а вивезти тварину з зони бойових дій завжди складно. Допомагали волонтери, небайдужі люди й поїхати туди — це ризик для життя як і людей, так і тварин”.

Деякі тварини до притулку потрапляють родинами. Так перед початком повномасштабного вторгнення у притулку опинилась пара врятованих віслюків, Нельсон та Пенелопа.

“Зв’язалися з нашою господинею небайдужі люди, цих віслючків кинули на якихось дачах, вони пообгризали всі дерева та кору. Це було посеред зими, січень місяць, вони там вже помирали. В них був маленький віслючок, якого загризли собаки, погризли й Пенелопу”, — розповідає Микола.

“Ми організували транспорт, поїхали та привезли сюди до притулку. Дуже багато часу пішло на те, щоб реабілітувати Пенелопу, вона була дуже хвора, безсильна. Довго ми з нею мучилися, поки ставили на ноги”, — говорить адміністратор притулку.

Кінський раціон

Основний раціон коней складається з грубих кормів. Серед них: сіно — 90 відсотків, солома та комбікорм.

“А також є в нас морква та яблука. Волонтери привозять, допомагають і ми самі купляємо, якщо є така можливість, підкормлюємо вітамінами”, — каже Чечуй.

Микола Чечуй зазначає, аби лише прогодувати коня — потрібно не менше п’яти тисяч гривень в місяць. Мінімальна ціна одного тюка сіна варіюється від 60 до 100 гривень.

“Конячці треба на день один такий тюк з’їсти, щоб вона була в нормальному вигляді. Це тільки сіно, не рахуючи соломи і якогось треба дати комбікорму, щоб конячка пристойно виглядала”, — розповідає адміністратор притулку.

За словами Миколи, наразі почалася заготівля кормів. Каже, виросли розцінки за роботу. Проте є багато добровольців, які допомагають безкоштовно.

“Робота фізично тяжка, розвантажити сіно, занести тюки, підняти їх на три метри в висоту, скласти їх, це потрібна чоловіча сила. Багато людей в нас волонтери, які працюють, можна сказати, “за дякую”. Приїжджають з міста, в основному дівчата, допомагають нам коней розчесати, почистити, підстригти гриву”, — говорить чоловік.

Добробут мешканців: синдром Вобблера

У притулку “Вуглик” мешкає кінь із синдромом Вобблера — захворювання спинного мозку.

“Коли мама ним була вагітна, то пішло порушення в шийному відділі — спинний мозок перетискається. Сигнал з головного мозку до задніх кінцівок передається неправильно, з затримкою”, — пояснює адміністратор притулку.

Микола Чечуй говорить, для коня побудували окреме приміщення задля його безпеки.

“Зараз він трошки виходився, а так його качає, як матроса на палубі під час шторму. Він знаходиться окремо, бо коли коні граються між собою, стрибають один на одного і валять його з ніг, то додатково травмують коня. Тому ми вимушені тримати його окремо”, — розповідає чоловік.— Зробили йому на літо окреме приміщення. В нього тут тінь, дерева, яблучка падають і живе нормально”.

Зі слів Миколи, головне в лікуванні коней — це профілактика захворювань, що зводиться до контролю раціону коней.

“У коней в основному така проблема як коліки — це захворювання травного тракту коня. Коняка з’їла цвіле, об’їлася люцерни, сіна, не допила води, внаслідок цього у коня в організмі уповільнюється прохідність сіна та соломи. Це і викликає різні проблеми”, — пояснює адміністратор притулку.

Каже, якщо вчасно не звернути на це увагу — кінь протягом доби може померти.

“В першу чергу потрібно слідкувати за раціоном, в другу чергу, щоб коні достатньо пили води, взимку теплу, а літом могли цілодобово мати доступ до чистої питної води”, — додає чоловік.

У важчих випадках до притулку викликають лікаря. Проте фахівців, які спеціалізуються на лікуванні коней, наразі знайти важко.

“З лікарями зараз теж дуже великі складнощі. Їх і раніше було небагато, а зараз, можна сказати, це екземпляри, що знесені до Червоної книги”, — каже Микола Чечуй.

Станом на травень 2024 року у притулку “Вуглик” проживають 48 коней, п’ять поні, три віслюки, дві вівці, дві звичайні кози та карликові кози, дев’ять собак і близько 20 котів.