Коли розпочалося повномасштабне вторгнення ворога на нашу землю, кожен українець обрав для себе власну позицію. Хтось вирушив на фронт, хтось волонтерить, допомагає донатами, а хтось, на жаль, обрав позицію пасивного споглядання. Віталій Срайчук із Чернятина, що на Городенківщині, в числі активістів. До війни успішний молодий бізнесмен навіть гадки не мав, що буде розбиратися у пластинах для бронежилетів, в раціях, дронах, допомагаючи цим самим нашим мужнім захисникам на передовій, – пише «Галицький кореспондент».

«Ніколи не забуду очі молодого воїна»

За словами Віталія, 24-25 лютого в нього, як і в багатьох українців, був шок. Та зібравшись із думками, 26 лютого вивіз сім’ю до польського кордону, а 27-го з друзями подзвонив до Івана Редчука з сусіднього села Вербівці. Його вважає своїм вчителем із волонтерства. На перших порах часто з ним консультувався.

«Пам’ятаю лютий-березень були дуже холодними. Хлопцям потрібна була тепла форма. Взяли її на 140 тис. грн, а гроші пообіцяли віддати пізніше. Форму завезли в коломийську штурмову «десятку». В той день ніколи не забуду очі молодого хлопчини. Коли одягав йому куртку, він здивувався: «Це що, мені? Безплатно?» – «Звісно, безплатно, ти ж воювати їдеш», – кажу йому я. На очах в нього стояли сльози. Мені дуже цікаво, де саме він зараз, живий чи…», – розповідає Віталій Срайчук.

Створивши групу у вайбері, хлопці за дві доби зібрали 150 тис. грн і таким чином розрахувалися за військові форми. З цього і почалася їхня волонтерська допомога.

Зруйновані будівлі та їдкий трупний запах

Перша поїздка Віталія Срайчука з однодумцями відбулася до Бучі та Ірпеня у березні 2022-го. Хлопці зробили чимало продуктових наборів, адже їхали більше до цивільних, ніж до військових. І побачена трагічна картина надто вразила волонтерів – зруйновані будівлі та їдкий трупний запах…

«Помітили літню пару років 80, в яких було зруйновано помешкання. На моє запитання, де живуть, чоловік завів мене в обстріляний гараж. Там був москвич, де й ночували старенькі. А харчувалися з того, що привозили волонтери. Їх врятувало, що під час обстрілів були в підвалі. Саме після цієї поїздки ми отримали ще більше наснаги й стимулу допомагати людям та військовим», – розповідає Віталій Срайчук.

Врятувати воїнам життя

Друга поїздка хлопців на Київщину й Житомирщину була перед Великоднем. Та невдовзі «десятку» перекинули на Схід, і тоді Віталій почав отримувати великі замовлення: машини, дрони, прилади нічного бачення – речі, які значною мірою рятують життя нашим хлопцям. Адже дрони – це очі військових, а машини – нори, за допомогою яких можна оперативно втекти від ворога.

Якщо спершу долучалися до зборів переважно мешканці Чернятина, то тепер донатять люди з усієї Городенківщини й з-за кордону. За словами Віталія Срайчука, найбільший їхній рекорд – 240 тис. грн за добу. Тоді збирали кошти на дрон. Особливо «безстрашні волонтери», як себе позиціонують хлопці, вдячні латвійській організації «Віче» на чолі з Оксаною Січко та Богданом Тимківим. До слова, за період війни ця організація відправила до України 50 військових конвоїв.

«Ось нещодавно знову передали для хлопців дуже крутий дрон, зарядну станцію, станцію, яка переробляє брудну воду, військову форму, рації тощо. Часто передають і машини», – розповідає Віталій.

Розвозять хлопці допомогу всюди, куди потрібно: на Бахмут, Харківщину, Донеччину, Миколаївщину та Запорізьку область. Незабаром вирушають у 14-ту свою поїздку.

Турбота про захисників – безцінна

Особливо безцінними, вважає волонтер, є дзвінки й повідомлення військовим. Просто спитати, як вони, як себе почувають. Для них це дуже важливо. Адже це свідчить, що про них не забувають.

«Часто буває, коли воїни приїжджають додому у відпустку, трохи шоковані. Люди живуть, наче немає війни – ресторани, весілля, дискотеки. Звісно, життя продовжується, але потрібно пам’ятати, що якщо тил забуває про війну, тоді війна приходить у тил. Треба як ніколи бути об’єднаними, бо в єдності наша сила», – наголошує Віталій Срайчук.

Підприємець звітується перед людьми за кожну гривню. Каже, щоб у людей передусім була до нього довіра як до волонтера. Для себе вирішив обов’язково після Перемоги піти у прямому ефірі на детектор брехні, щоб довести свою чесність перед недоброзичливцями. А поки особливо вдячний своїй команді: Богдану Заячківському, Василю Гривулу, Дмитру Сорохану, Михайлу Федишину, Сергію Суботіну, Кнігніцькому Івану, Купніцькому Володимиру та Мирославі й старості села Чернятин Роману Барику. З ними пліч-о-пліч ось уже другий рік допомагає нашим військовим вистояти в цій запеклій війні.

Юлія МАРЦІНІВ

Читайте також: Віктор Юcьків: «Найважчим пораненим для мене був мій побратим»