«Дайте вже людям спокій з тими виборами. Тільки-но проголосували», – скаже відвертий читач, відчувши тему публікації.

І дійсно. Мешканці Прикарпаття щойно підтримали кандидатів, які найщиріше обіцяли їм поліпшення в усьому, особливо кращі дороги. Дасть Бог, так воно і буде. Головне, аби магістральний шлях України надалі не псували події на сході; аби гроші, вкрай потрібні на мирному фронті, не мус було гнати на гарячу передову; аби наші чоловіки, вправні в господарських справах, не мусили братися за зброю. Ось саме в цьому контексті доречно поговорити про майбутні вибори на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

 

Вісті з того боку

 

Повідомили страшне. Молоденьку дівчину з Макіївки, що під Донецьком, спіткала страшна біда. Минулого року вона пішла «боронити молоду республіку». В січні 2015-го опинилася в одному з підрозділів Біса (Безлера) – лідера сепаратистів, який базувався у Горлівці, і стала… снайпером. Чи варто казати, хто був її мішенями? Але всі ми під Богом. Кілька місяців тому Валентина пережила клінічну смерть, коли втратила ногу і шість пальців на руках під час збройного зіткнення під Мар’їнкою.

Гірке тепер життя у Валентини

Кажуть, що після цього бойові побратими забрали її прізвище зі списків «військовослужбовців ДНР», тому покалічена снайперка втратила і надію на офіційну підтримку грошима. Можливо, вона її поверне. Та вже ніколи в житті не відчує себе такою, якою була колись і могла би бути. І навряд чи тепер дуже важливо для неї, хто зі вчорашніх товаришів по зброї завоює мандат на якихось виборах.

Ще одна нерадісна новина, правда, більш мирного змісту.

«Ми приїдемо до Франківська за салом та м’ясом!» – телефонують з Донбасу. У відповідь пасувало б вигукнути: «Вирушайте, біжимо зустрічати!» Та спрацьовує проста арифметика, тому відповідаю: «Але то вам ніяк не виплатиться, вартість квитка на поїзд все з’їсть».

Думка виявилась хибною, бо в містах та селах, не підконтрольних Україні, ціни захмарні. Все продається в російських рублях, але якщо озвучити гривневий еквівалент, то кілограм сала там купують по 180 гривень, кілограм м’яса – від 200, цукор коштує 28 гривень, масло – 100, десяток яєць – 29 гривень. Тобто, якби добре у нас затоваритися, то чому б заради економії та якості продуктів і не приїхати? Тим більше, що ні державний моніторинг, ні народний контроль, запроваджений у ДНР, аж ніяк не лякають безглуздо високі ціни, вони й не думають падати.

Враховуючи, що населення вкрай незадоволене низькими заробітками, нелегко і тамтешній владі. «Всі курвляться, борються за піар… Блін, та людям турбота потрібна. І те, що вони не виходять на вулиці протестувати, – це їх терпіння, а не заслуга влади. Владо ДЛНР, повернися до людей передом, а до наживи задом!» – ось до чого закликає не якийсь ворог сепаратистів, а народний екс-губернатор Донбасу Павло Губарєв. А на адресу Пургіна, ідеолога ДНР, скинутого з посади спікера парламенту республіки, Губарєв взагалі не добирає слів: «Падлец, интриган, болтун, паникер и политический импотент». Щоправда, особисто Губарєв – «идиот редкостный», каже «екс-міністр оборони ДНР» Ігор Стрєлков (той, що навесні 2014-го захопив Слов’янськ, а потім привів підрозділи зі зброєю до Донецька).

Не варто було б викладати тут цей лексичний брухт, але він характеризує стан відносин у керівництві окупованого Донбасу, що відповідно впливає і на загальну атмосферу в ДЛНР. Добре, що вже тривалий час на сході не точаться бої, не гинуть люди, не горять будівлі. Тож на все інше народ просто закриває очі. Ось на такому тлі назрівають місцеві вибори.

 

Спантеличений навіть Париж

 

На Івано-Франківщині ця тема найбільше цікавить тимчасових переселенців: у нашій області їх 3630 осіб, із них приблизно 2000 мешкає в Івано-Франківську. Попри різні труднощі та негаразди, майже всім тут подобається. Але більшість прагне додому, у рідні стіни, у свої колишні колективи… Бо людина, особливо доросла, як квітка – пересади її серед літа на іншу клумбу, то хтозна, чи не зів’яне…

Так от, на перший погляд, передвиборче колесо в окупації вже крутиться, аж мерехтить в очах. Рахуйте, за неповний місяць лідер самопроголошеної ДНР Олександр Захарченко тричі видавав укази про призначення виборів глав місцевих адміністрацій. Перший раз – 2 жовтня призначив голосування на 18 жовтня. Але відбулася зустріч нормандської четвірки в Парижі, після якої президент Франції Оланд наголосив, що вибори на Донбасі повинні відбутися відповідно до українського законодавства. Тож 8 жовтня Денис Пушилін, уповноважений представник ДНР на переговорах трьохсторонньої контактної групи у Мінську, спрогнозував вибори на 21 лютого. Але вже через добу Захарченко своїм черговим указам переніс їх на 20 березня. Хоча Париж наголошував: фейкові вибори слід не перенести, а скасувати та призначити рішенням Центрвиборчкому України легітимні. Але Захарченко вкотре видав власний указ, згідно з яким голосування має відбутися 20 квітня 2016 року. Ця новина спантеличила виборців ще й тому, що 20-й день квітня випадає на середу. Тому в Донецьку жартують, мовляв, наступним циркуляром Захар проголосить середу неділею.

Плутано діє і вождь невизнаної Луганської народної республіки Ігор Плотницький (походить з Чернівецької області, де ще того року мешкали його батьки). Спочатку він призначив псевдовибори на 1 листопада цього року, потім пересунув їх на 21 лютого 2016-го, згодом сказав, що ЛНР йде до Росії, але зауважив, що може повернутися в Україну, та не при цій владі. Ось такий стратег наш «землячок».

 

Волевиявлення в неволі?

 

Можна посміятися з цього цирку, а можна і заплакати. Бо президент Петро Порошенко нещодавно дуже жорстко заявляв, що виконання Мінська-2 (а в його пакеті і вибори) Україна ніколи не погодиться затягнути на 2016 рік. Але щось сталося: ми теж відступили від «твердих» намірів.

Напевно, ще не раз зроблять це і самопроголошені республіки. Пушилін вже сказав, що остаточні дати виборів будуть залежати від темпів, якими Київ виконуватиме мирні угоди. А це, з точки зору сепаратистів і Росії, особливий статус Донбасу, амністія всіх, хто воював з того боку, поправки до Конституції України за погодженням з ДЛНР… Чи могла б піти на таке Україна, навіть якби не полягло на цій війні тисячі її захисників? Не могла б і не може. Діє суто в рамках міжнародного права, відстоюючи свої території та незалежність, і тому має підтримку світової спільноти.

Але… В ці складні часи Україні вже так іноді допомагають, що коли наш міністр закордонних справ Павло Клімкін назвав «нормандську» зустріч у Парижі перемогою, то лише лінивий не виказав іронії. Мовляв, чия перемога – французька, німецька, американська? А це тому, що підтримка партнерів часто виглядає на диктат, який дуже грубо корегує президента, заважає країні витримувати чітку лінію і зберігати обличчя. То чи є впевненість, що і з питань виборів на Донбасі нас не штовхнуть: «Робіть, як ми вам кажемо»? Але чи то буде на користь Україні?

Так голосували на сході минулого року. А як буде наступного?

Звичайно, особливо Європа зацікавлена, щоб у нас був лад. Бо гарячий Донбас не просто вирвав її зі статичного процесу саморозвитку. Війна поставила ЄС під загрозу путінської агресії. І європейці з американцями про це вже кажуть відверто, хоча донедавна (і занадто довго) дратували світ дипломатичною казуїстикою: маємо занепокоєння, висловлюємо стурбованість, звертаємо увагу.

Відносно майбутніх «східних плебісцитів», їх українські модератори самі повинні звернути увагу, що Москва як режисер псевдореспублік на Донбасі продовжує діяти на випередження. Щоб, наздоганяючи, Київ проґавив навіть такий нонсенс, як волевиявлення в неволі. Не вийде. Україна наполягає: вивести іноземні війська та незаконні збройні формування з захоплених територій, відновити контроль над своїм кордоном, встановити не перемир’я, а мир. І лише тоді – вибори. За участю переселенців у голосуванні. Як це право прописати в законі і як здійснити – це ще кубик Рубика.

 

Шанс є завжди й у кожного

 

Загалом, маємо дуже багато незрозумілого, але вже гадаємо про результати голосування. Мої колеги з Донбасу припускають: якщо на сході зможуть балотуватися не заплямовані кров’ю функціонери і ополченці ДЛНР, то матимуть шанс набрати чимало голосів. Бо вони там сприймаються як провідники до Росії. А тих, хто і зараз туди хоче і буде хотіти завжди, ще достатньо.

Щоправда, мрійників, які в травні 2014-го повірили в можливість існування незалежних республік на Донбасі і тому активно голосували, тепер вже «с гулькин нос». Бо вже переконалися: ДЛНР животіють лише завдяки тому, що годуються з руки Москви.  В окупованих містах та районах своїх бюджетів нема. Є, як то кажуть, республіканський «общак». В ДНР він на 70 відсотків сформований з гуманітарної допомоги від Росії. Але на її теренах вже не так спокійно на це дивляться, бо в неї самої армія громадян, яка живе за межею бідності, збільшилася за рік на 2,8 млн. чоловік. Та впертий Путін продовжує фінансувати майже 4 млн. населення своїх кишенькових анклавів – ДНР, ЛНР, Південної Осетії, Абхазії, Придністров’я. Тому що вони – форпости Росії, з яких вона може швидко опинитися з чим завгодно в Грузії, в Молдові, в Україні.

На наших землях «старший брат» сьогодні не для того, аби, як торік дехто хизувався, рушити танками на Київ, захопити Маріуполь, пробити коридор на Крим, зробити Донецьку і Луганську області частиною Російської Федерації. Тепер найважливіше для Москви – запхати Донбас назад в Україну! І через нього сіяти у нас хаос, не пускати в Європу і, врешті-решт, знову взяти під свій контроль. Донбасівці здебільшого це вже розкусили. Тому у випадку виборів, особливо за відсутності озброєних людей, величезна частина буде голосувати головою.

А решті України вже час вгамовувати емоції відносно сходу, прагнути порозуміння, якщо ми хочемо зберегти країну. Різкі спроби «переробити» східняків вже зроблено. Та весь світ побачив, хто цим чудово скористався і чим ми поплатилися.

Марія ПАЛЮГА,

                                                                                              Донбас – Івано-Франківськ