Сьогодні, 17 жовтня, в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку кир Івану Лятишевському.
Дошку церковному діячу УГКЦ та єпископу Станіславівської єпархії відкрили на вулиці Шевченка, 14. Саме у цьому будинку він прожив 38 років.
Сьогодні – 140 років від дня його народження. На відкриття завітав архієпископ та митрополит Івано-Франківської греко-католицької церкви Володимир Війтишин. Він розповів, що Іван Лятишевський народився в Богородчанах. Вчився у Станіславові, а згодом — у Львові. З дому на вулиці Шевченка він був арештований у 1945 році та засуджений у Лук‘янівській в’язниці. Осуджений був два рази: на 5 та 10 років. Опісля повернуся додому дуже хворим, тому згодом помер.
«Це світла людина. Маємо її шанувати, рівнятися і пам’ятати. Варто іменами таких світлих людей називати й вулиці та школи. Щоб їхнє ім’я пам’ятали, адже це наша історія», – каже Володимир Війтишин. Після відкриття дошку освятив владика Володимир.
На сьомому році життя Іван пішов учитися до чотирикласної народної школи в Богородчанах. Тоді вона містилася в монастирі оо. домініканців, а її директором був Михайло Сірецький. Катехитом у школі був улюблений і шанований всіма о. Кирило Пачовський – богородчанський декан і повітовий віцемаршалок. Цей священник допомагав багатьом бідним міщанським хлопцям з-під солом’яної стріхи вийти в люди. На уроках релігії о. Пачовський брав на замітку хлопців, котрі мали талант і охоту до науки. Цих здібних учнів після закінчення школи він старався скерувати до цісарсько-королівської гімназії в Станиславові.
Отець Кирило Пачовський порадив Юліянові Лятишевському віддати Івана на навчання. Однак батько побоявся, що зі своїми малими доходами не зможе утримувати сина, і не повіз його складати іспити в гімназію. Коли про це довідався о. Кирило, то насварив батька і наказав йому зробити це ще раз. А на другий рік сам відвіз обох складати іспити. Ось так Іван вступив до цісарсько-королівської гімназії в Станиславові, яку закінчив з відзнакою.
Нагадаємо: Жителі вулиці Шевченка поскаржились Марцінківу на пам’ятник Степану Пушику