Начальник логістики, заступник командира 4 окремої танкової бригади, підполковник Василь Чорнобай (позивний Борода) проводить нараду. Двері відкриті, всередині багато військових. Можна підслуховувати, але розмова настільки вузькоспеціалізована, що складно зрозуміти, про що там говорять.

Говорять коротко. Часу не гають. Розходяться. Приміщення завішане прапорами різних підрозділів, тут можна бачити шеврони, фліпчарт із, знову ж таки, незрозумілими написами та кілька стаціонарних телефонів (ага, ними ще хтось користується).

Далі відбулася двогодинна розмова з журналістом «Галицького кореспондента». Час від часу її перебивали телефонні дзвінки, у відчинені двері заходили підлеглі та вище керівництво. Василь Чорнобай в ЗСУ понад 30 років, нам було про що поговорити.

На облік

Ми забезпечуємо, ремонтуємо, допомагаємо хлопцям захищати Батьківщину. Забезпечуємо усім: від шкарпеток до техніки, щоб вони могли спокійно та якісно виконувати бойові завдання.

В бригаді у нас 3 танкові батальйони. Танки виробництва СРСР, трохи – України і партнерів. Наші підрозділи розкидані по всій смузі оборони Харківської області.

Багато допомоги отримуємо від волонтерів або родичів. Проте все це хлопці ставлять на облік.

У 2022 році люди присилали дуже багато всього: і шкарпетки, і труси, і сорочки. Це все зменшилося і навіть бувають поодинокі випадки на рівні «мама прислала на нас трьох». Масового забезпечення немає, і немає потреби. Одягом та їжею військові забезпечені.

Списання спростили

Колись тяжко було списати майно, зокрема дрони. Адже мало проводитися службове розслідування, погодження з прокуратурою, СБУ, Державним бюро розслідування. Була справді волокіта. Але у травні цього року відбулися зміни, тепер це спростили до мінімуму. Командир пише рапорт, на основі цього робляться три документи і майно через місяць списується.

Чи є нарікання

Якщо є нарікання, то питання в командуванні. Якщо командир бригади, начальник тилу і начальник логістики на своїх місцях, то проблем не має бути. Кожну поставку ми перевіряємо. А якщо від когось із хлопців надходять скарги, то негайно реагуємо. Проте не будемо брехати, що є безвідповідальність хлопців, коли чогось не вистачає або хочуть кращого, ніж ми можемо надати.

Недавно був випадок, коли сказали, що приїхали несвіжі овочі. Розбираємося. На склад приїхали свіжі помідори, зі складу поїхали теж свіжі, а до підрозділу доїхали несвіжі. Розібралися. З’ясувалося, що вони приїхали зім’яті.

Розкажу ще один недавній випадок. Підрозділ був у підпорядкуванні іншої бригади, але через 2 місяці попросився повернутись до нас, бо за 2 місяці вони не бачили свіжомороженого м’яса. Казали, що їх годують тушонками та рибними консервами. Натомість ми консерви видаємо лиш у тих випадках, коли хлопці йдуть на бойові завдання на 2-3 дні і ми не можемо доставити їм теплу їжу.

Якщо несмачно

Якщо несмачно готує, то йде працювати з автоматом. Підрозділи готують собі самі. Є їдальня, яка готує для тилових підрозділів. Стараємось, щоб були фахові кухарі або люди, які смачно готують. Хоч за професією це може бути електрик.

Тобто кожен підрозділ або знайшов кухарів у своєму особовому складі, або навчив. Десь виявилося, що хтось смачно готує борщ і бограч. Тож він готує лише ці страви. А в інший час готує хтось інший щось інше.

Нова техніка

Ми не укомплектовані новою технікою. Якщо дають нову, то треба відправити своїх хлопців, щоб вони навчилися, а в нас є поганий досвід. Наприкінці 2022 року, після взяття Ізюму, ми відправили один батальйон на навчання на «леопардах». Нам тоді вручили чотири «леопарди». Ми сподівалися, що там де 4, буде ще 25, але хлопці повернулися в Україну, виїхали, але до нас не доїхали.

Мені шкода своїх хлопців, тим більше, що на навчання йшли найкращі. На жаль, є випадки, що деякі командири використовують фахівців не за призначенням. Танкістів чи ремонтників кидають в піхоту. Так і сталося з цими хлопцями. Танки знищили, а командир їх застосовує як піхотинців.

Боротьба за солдата

Зараз йде боротьба за кожного солдата. Військових замало. Так, є рекрутинг та мобілізація, держава вживає різних заходів, але все одно мало. Якщо до нас приходять 10, то відходить 20. Бо є втрати – 200-ті, 300-ті, зрештою, звичайні хвороби. Хтось звільняється, а хтось йде в СЗЧ (самовільне залишення військової частини – ред.).

Тож цифра нових не перекриває нестачу. Якби було навпаки – приходило в ЗСУ 20, а відходило б 10, тоді би відчувалося. Але, на жаль, люди втомлюються і закінчуються.

Не дивно, що йдуть в СЗЧ, відмовляються виконувати завдання, шукають можливості звільнитися чи втекти. От зайдеш у телеграм і бачиш, що є сайти, які пропонують безпечно пересікти Тису чи уникнути мобілізації, ще й юристи консультують, як це правильно зробити.

Нестача боєприпасів

Найбільше не вистачає боєприпасів великого калібру, тих, що для танків та артилерії. Це вирішується не так швидко, як би я хотів. Керівництво виділяє в залежності від задач, всього на 3 дні наперед.

На жаль, волонтери їх ніде не куплять. Такі купівлі проводяться лише через міністерство. Якби волонтерам дали змогу ще й це купувати, то ми б з вами пили каву у Владивостоці.

Треба все

Ми не маємо конкретних волонтерів, адже наша бригада нова і без зв’язків, ми створені лише 2,5 роки тому. В нас багато волонтерів, але не на постійній основі. Та й кожен підрозділ має своїх. От закинуть у соцмережах, що їм треба машину – і їм допомагають.

Нам треба все: пікапи, дрони, РЕБи. Зараз у нас створюється рота вогневої підтримки, то потрібні буси і техніка.

Ми беремо все, що приходить і всьому знаходимо призначення.

Допомога волонтерів зменшилася

У 2022 році на 80% нас забезпечували волонтери, а держава лише на 20%. Далі цифри змінювалися. 2023 рік: волонтери – на 60%, держава – на 40%. А 2024 рік: волонтери – на 30% і держава – на 70%.

Волонтерська допомога стала меншою, може втомилися, може законодавчі акти стали роботу ускладнювати, але зменшилася. А от допомога держави навпаки збільшилася. Територіальні громади я рахую до держави. Чому?

Волонтерам замовляєш автомобіль і вони його присилають. А громада здебільшого дає кошти. А я виставляю на «Прозоро», роблю тендер. Хоч процедура спрощена, все одно це займає час.

Якщо громада сама купує, то нам легше. А зараз лише 10% купують самі, а решта дають гроші.

Війна не спише

Мені найкраще, щоб привозили те, що ми хочемо, але за конкретними характеристиками. Адже ми витрачаємо десь місяць на закупівлю й доставку. Та й перевірка йде постійно. Інспектори все контролюють. Добре, що не в бригадах, бо це відволікає особовий склад від виконання задач.

Думаю, порушення потім все одно знайдуть. Війна нічого не списує, вона може лише нарахувати. Тому має бути облік і звітність.

Запрошуємо до себе

Всіх запрошуємо служити до нас. Наша бригада – одна з кращих. А ще в нас багато людей з Івано-Франківська. Десь 60% нашого складу – це добровольці з заходу України. Багато приїхали з-за кордону, щоб служити.

Менталітет українця «Моя хата скраю». Хоч я кажу інакше: «Моя хата наступна». Якщо всі почнуть так думати, то це найкраща мотивація. Зараз є можливості служити не там, де відправлять, а там, де ти хочеш.

Інтернет – це помийка

В інтернеті солідні дядьки з бойовим досвідом розказують, що їх кидають у м’ясні штурми, хоч йшов водієм. Таких випадків ми нарахуємо 20, а скільки позитивних ми нарахуємо? Наприклад, 30. Слід розуміти, що інтернет – це помийка, там більшість вкидається для піару. У мене теж є ютуб і тікток про ремонтну роту, що створені для піару. Я чесно про це говорю. Блогери теж роблять сторінки для піару та грошей. А погане швидше поширять.

Люди, діліть на 16 все, що ви чуєте. Впевнений, що в кожній родині є військовослужбовці, поспілкуйтеся напряму. Подзвоніть у бригаду, не спілкуйтеся з ТЦКшниками. В нашій бригаді ще ні одного не знаю, який би прийшов по рекрутингу літати на безпілотнику, а його відправили з автоматом захищати позицію. Якщо він йшов ремонтувати техніку, то ремонтує техніку. Позиція командира нашої бригади така: як прийде час, то ми всі візьмемо зброю і підем на нуль, але щоб цього не було, «логістика» має напрягатися.

Сім’я військових

Я служу у збройних силах з 1993 року. Пройшов АТО, в 2019 році вийшов на пенсію. А в 2022 році повернувся назад, майже добровільно. Я міг піти служити в ТРО, але вибрав бойову бригаду. Зібрав речі за один день і виїхав з Чернівців у Черкаси.

Дружина – зв’язківець, теж служить, але у Чернівцях. Вона також військова з 90-х років, нервується, коли дорослі та мужні дядьки розказують, що в них купа хвороб і не можуть служити. Мужики, давайте бути мужиками. Я не кажу, що всі зобов’язані захищати, але багато з них – так. За останні 2,5 роки ми почали звертатися до історії України, згадувати, що ми – козацького роду, ходимо у вишиванках, стали націоналістами, вміємо говорити «Слава Україні!» і відповідати. А далі хочеться відсидітися на дивані.

Війна, але не з Росією

До 2014 року не було навіть у проєкті, що буде війна з рашкою. Були страхи, що буде війна з Румунією, що вони захочуть Чернівці забрати, були теорії, що Угорщина теж матиме претензії на шматок, який вважає своїм. Але в думках не було війни з Росією. Втім 1 березня 2014 року змінило мою думку. Я перевернувся кілька разів.

Ще на Майдані я розумів, що цим усе так не закінчиться. Проте я думав, що буде громадянська війна між владою та суспільством. Тоді у мене виникало питання, де буду я – за суспільство чи владу? Армія має бути поза політикою і з народом. Але в мене було побоювання, що завтра нам можуть дати наказ і ми підемо розганяти майданівців. Голова ділилася надвоє.

Я розумію хлопців з «Беркута», які виконували свої обов’язки. Я багатьох з них знаю, особливо дніпропетровських, і певен, що їм важко було. Душею він з народом, але обов’язок змушує виконувати наказ.

Втім 1 березня 2014 року я зрозумів, що це передумови великої війни. А от 2022 рік я вже чекав, хоч до останнього мав надію, що не полізуть, що закінчиться все між політиками, хоча розумів, хтозна якою ціною.

Про домовленості

Я вважаю, що всі розмови про те, чи треба нам повертати Крим, чи не треба, навмисно робляться, щоб розхитувати суспільство. Неправильні питання задають журналісти та ютубери, і тоді, коли питають, чи варто вмирати за Донецьку область. В мене тоді зустрічне питання: чому ми не здалися у 2022 році? Нафіга пів мільйона людей лишилися на кордонах, а скільки людей поклали життя у Бахмуті, а за що загинули діти в Охматдиті?

Чи маємо сили продовжувати

Звісно. Ми маємо людей, ви ж приїхали з Івано-Франківська. Людей багато, хоч менше, ніж було, адже бояться ТЦК. А скільки хлопців виїхало за кордон? Мужики мають взяти себе за одне місце і перестати казати, що вони не народжені для війни.

Так, я вчився, щоб бути військовим, я тут буду до останнього, поки мені не скажуть, що або чекають доповідь із Владивостока, або накажуть складати речі і їхати додому. Проте в мене 85% бригади – невійськові. Це айтівці, пекарі та бізнесмени. Будь-яку професію в Україні назвіть і я знайду вам такого ж в нашій бригаді. Вони теж не народжені для війни. У них є дочки і сини, більшість з них лише по 10-15 діб за рік були у відпустці. Їхні дружини хочуть бачити їх дома, як і моя.

Хто розвалював армію

У 1997 році, коли я закінчував Інститут сухопутних військ, де вчився на факультеті артилерії, то тішився, що радянська армія пішла. Я знав, що це таке, адже тато був прапорщиком. Я бачив радянську армію зсередини і сподівався, що тепер буде інакше. Але нічого не мінялося в кращу сторону, а хто хотів міняти, то їм казали: сиди і роби, як дядьки. Так, вчили молодих ставати такими самими. Армія потроху перетворювалася у показуху.

Думаю, розвалювали армію 50 на 50. Частково є вина людей на місцях. Але не виключаю, що була вказівка зверху і ФСБ своїми щупальцями та баблом впливали на те, щоб скорочувати авіацію, зменшувати кількість танків тощо, а на місцях це ще посилювалося, бо ніхто не контролював.

Погані президенти

А чого ми всі хотіли, коли вибрали колишнього комуніста Леоніда Кравчука Президентом? Ми кажемо, що президенти Леонід Кучма і Віктор Ющенко винні. Нам кожен президент щось винен. Вони хотіли заробляти гроші й висунули свої кандидатури. Хто їх вибрав? Американці чи росіяни?

Далі ми нарікаємо на Віктора Януковича і Петра Порошенка, а зараз на Володимира Зеленського. Та згадайте, як ще 2 роки тому ці самі люди кричали, що у нас найкращий Президент.

От вибирали партію «Слуга народу». Виглядало, що всі чесні і з народу. А тепер що ми бачимо? От вони прийшли до влади і немає різниці від попередників. Валити на президента найлегше. А я хочу нагадати, що у нас парламентсько-президентська республіка. А президент є здебільшого лише обличчям.

Якби наші батьки тоді вибрали В’ячеслава Чорновола, то думаю, було б два варіанти розвитку подій. Перший – на нас би не напали ніколи, або напали б ще тоді, в 90-х. Проте історію не повернеш. Наразі я задоволений тим, що люди прокинулися. Треба лише швидше мудрішати, бо ми втрачаємо час.

Герой, коли вмер

Я сподіваюся, що вони не приймують зараз рішення починати переговори, бо ми втомилися від війни чи тому що не потягнемо. Ми потягнемо, не заважайте. Ваше завдання мотивувати людей і казати правду. А ще взяти під опіку родини захисників. Діти і жінки мають бути всім необхідним забезпечені. Щоб жінка в селі не думала, хто їй викопає бараболю чи привезе дров.

Є питання, які грошима не вирішиш. На те і є селищні ради. От скільки у нас в селі хлопців воює? Проїхався і спитав, які, Галя чи Валя, у вас є проблеми, і вирішити їх. Жінка має знати, що їй допоможуть.

А ми згадуємо, коли чоловік вмер чи повернувся з війни без рук. Ось тут дошка пошани, ось тут тобі дрова.

Думати зараз, коли я живий, але там. Може, в мене буде більше мотивації, щоб вижити, коли знаєш, що все добре. Бо наразі замість того, щоб думати про бойові задачі, захисники думають, хто йому скосить сіно. А коли дзвонить друзям, то ті відповідають, що не можуть, бо ТЦК бояться.

На мою думку, держава не приділяє цьому уваги. Мало висвітлюється на телебаченні та радіо подвигів, які щодня роблять люди. Трагічно, але висвітлюються більше загиблі. А в нас є живі герої. Їх купа. Їх можна цитувати зараз, не чекаючи їх смерті.

 

Записала Тетяна Соболик