Режисер: Терен Кіллем

Найманий вбивця на прізвисько Гюнтер – найбільший кілер всіх часів і народів. Він здатний проникнути на територію, що охороняється, володіє всіма видами зброї, запросто перевтілюється і переміщається по всьому світу зі швидкістю кулі, залишаючись при цьому не впізнаним і не поміченим спецслужбами. Та що там – ніхто не знає ні його віку, ні кольору шкіри, ні навіть статі!

Блейк – найманець набагато менш успішний, але лаври Гюнтера і невловимість конкурента не дають йому спокою, і, користуючись своїми зв’язками в злочинному світі, Блейк збирає команду вбивць, в компанію яких планує заманити Гюнтера в пастку. Щоб в успіх повірили в усьому світі, Блейк наймає команду документалістів, які знімають все, що відбувається, на відео у форматі розслідування. Але коли, здавалося б, слід Гюнтера намацано, виявляється, що план з його затримання – хитромудра пастка, яку невловимий кілер приготував для своїх менш досвідчених колег.

Так трапляється досить часто: акценти, розставлені в трейлерах, фрагментах або навіть на постерах, не відповідають тому, що чекає глядача в самому фільмі. Десь обіцяють море екшену, а він закінчується ще до титрів; десь заявлений жанр фільму жахів, а крім ридаючих жінок, у фільмі немає нічого страшного; десь глядача заманюють гучними іменами, але зірки з’являються лише в скромному камео. «Вбити Гюнтера» – хрестоматійний приклад такого «розводу». Запам’ятали Арнольда Шварценеггера в центрі постера? Вражені його модною зачіскою в ролику? Що ж, вибачте за спойлер, але, вважайте, ви бачили все.

Дивитися  фільм зі Шварцом чи без Шварца – рішення не з найскладніших. Втім, ніхто особливо й не повівся: знаменитий колись герой бойовиків зараз перебуває в такому стані, коли особливої ​​прудкості від нього чекати не доводиться, а ось посидіти в кадрі десь на задньому плані він ще цілком може. Ось і використовують Залізного Арні не як бронебійну зброю, а як сталеву чушку, яка притримує двері від закривання, – якась користь є, але зовсім не та, якої від нього чекають. Актор, зрозуміло, з’являється в кадрі, але виключно в фіналі, в сценах, де не потрібно докладати великих фізичних зусиль або проявляти особливу ​​майстерність. Прикро, але це все, що Арнольд може сьогодні запропонувати, тож будемо до нього поблажливі.

Але чи може «Убити Гюнтера» щось запропонувати за відсутності своєї головної зірки? Все-таки глядача ще потрібно втримати біля екрана майже півтори години, поки він не дочекається «десерту». Тут, на жаль, захоплюватися нема чим: фільм відверто дурний, натягнутий і не смішний, точніше кажучи, його гумор розрахований на невибагливу публіку, яка навряд чи взагалі може опинитися біля екранів телевізора або в кінотеатрі. Хоча сюжетний задум зовсім не безнадійний: війна кілерів – це цікаво, документалка всередині групи найманців – також цікаво, конкуренція між любителями вибухівки, отрути і ножів – це смішно. Але тільки в наших головах. В голові Терена Кіллема існує якесь інше уявлення про бойовики і комедії. Все-таки «важке телевізійне минуле» цього сценариста і актора дає про себе знати: «Убити Гюнтера» замість того, щоб бути цілісною, продуманою і логічно послідовною стрічкою, розсипається на набір скетчів, немов якийсь півторагодинний випуск «95-го кварталу». Дивишся фільм і прямо бачиш сценарій, зібраний з аркушів різних кольорів та розмірів: ось тут написана сценка з маскуванням в аеропорту, тут жарти про механічну руку, тут смерть від укусу змії. А між ними немає порожніх сторінок – ну, потім придумаємо якісь зв’язки або при монтажі якось поміркуємо. Це, на жаль, вбиває будь-який гумор і перетворює перегляд на справжні тортури.

Втім, і логіка в даному випадку не панацея – аж надто ходульні й умовні у фільмі герої: в пошуках Гюнтера компанію Блейку складають безглуздий хакер, підривник-невдаха, кілерка, за ногами якої ходить тато, араб з механічною рукою, азіатський любитель отрут і російська парочка вбивць-дегенератів. Набір такий сумнівний, що в шоу на кшталт «У суботу ввечері в прямому ефірі» з ним точно робити нічого, та й в кіно теж. Доля подібного ширвжитку – кабельні канали та відео за запитом, були б такі запити… Єдиною втіхою для розчарованого глядача може стати тільки фінал, де Гюнтер розповідає, як спостерігав за своїми переслідувачами. Зроблено це теж на граничному рівні абсурду, але це хоча б не настільки сумно. Та й чарівності Шварценеггер не втратив: йому йдуть і модні окуляри, і тірольські штанці, і сиві бакенбарди. Так, на «Термінатора» розраховувати не варто, але новий «План втечі» ми заслужили більше, ніж таке знущання над смаком.

ФЕЛІНСЬКИЙ