7 лютого минув рік, як івано-франківський блогер Руслан Коцаба за ґратами. Його звинувачують у зриві мобілізації та державній зраді. За рік у суді допитано понад 40 свідків, більшість з яких не мають до підсудного жодного стосунку. Зауважимо, що загалом прокуратура заявляла 58 свідків, однак 22 січня відмовилася від допиту решти свідків, і суд перейшов до наступної стадії – допиту підсудного.

5 лютого, в Івано-Франківському міському суді більше двох годин говорив сам Коцаба. Говорити він вміє красиво, бо за своїх майже 50 років і працював на державних посадах, і був громадським активістом, і очолював обласну організацію однієї з партій. Слів не підбирав (чи, може, якраз навпаки), тому представників обвинувачення називав «неповносправні ви мої» та «обкурені какаду», працівників СБУ – «гуцульським НКВД», а суддів риторично запитував: «Ви шановані судді чи нешановані?».

Крім того, цитував Біблію і зачитував визначення терміну «журналіст». І був таки правий, коли просив: «Або доведіть вже тую державну зраду, або відпускайте!» Якщо його просто відпустити після року за ґратами, то мають полетіти чиїсь погони. Чи є докази зради – досі питання. Оскільки сорок свідків були не надто переконливі, то тепер переконувати мали б документи, які суд буде розглядати на наступних засіданнях. Очікується, що орієнтовно слухання справи мало б завершитися десь за два з половиною місяці.

«Галицький кореспондент» уважно слідкував за перебігом суду, переповідав свідчення всіх свідків, а сьогодні пропонує вибрані уривки з монологу Руслана Коцаби під час його допиту в суді.

 

Переконаний пацифіст

«Віру, ідею і честь неможливо змарнувати. Після того, що я побачив на війні, я став переконаним пацифістом і відтепер, навіть якщо мене згноять в цій тюрмі, буду говорити, кричати, волати, що краще поганий мир, ніж добра війна. А хто того не розуміє і має якісь бізнесові інтереси, то Бог їм суддя.

Більшість присутніх знає, що я був не просто журналістом, а спеціальним кореспондентом. У мене була спеціалізація «фронтова журналістика» і  акредитація столичної СБУ. Я навіть мав неодноразові зустрічі з СБУ, у т.ч. і з Наливайченком.

На дату опублікування відео я був журналістом «112 каналу», але це не принципово, тому що особиста сторінка – це простір свободи, демократії. Там, хто кого хоче дивиться, читає і переглядає. Якщо подобається, ставить лайк або ретвіт, а не подобається, то відписується або й банить».

 

Не Вольф Мессінг

«Яким чином я, простий журналіст, на своїй особистій сторінці в Ютубі, а це не ЗМІ, а соцмережа, міг перешкоджати «законним діям ЗСУ»? Напевне, вони керуються наказами, законами, уставами і статутами. А я не володію можливістю дистанційного керування людьми. Я не Вольф Мессінг і нашим високопатріотичним та високоозброєним Збройним Силам не можу наказати: не воюйте.

Я не звертався до мобілізованих, а звертався до президента. Думав, що мене підтримають (хоч мене не підтримали, і адвокати кажуть, що це добре) в тому, щоб так само звернутися до президента України і пояснити йому, що законність мобілізації у мирний час повинна піддаватися сумніву. Особливо, якщо ми – журналісти – маємо здатність критично мислити та аналізувати».

 

Не журналіст, а пропагандист

«Якби у нас була армія, то ми б Крим не віддали і Турчинов би мав бути на моєму місці, в клітці, за те, що він як в.о. президента не дав жодної команди і віддали Крим.

Мені соромно вмикати телевізор. Там одна нацистська пропаганда шароварного штибу, ура-патріотична, брехлива. На кшталт: прицільний двогодинний снайперський вогонь, поранених і вбитих немає. Я вам як снайпер це пояснюю… Мої співкамерники-зеки з того сміються. Як може бути прицільний снайперівський вогонь і при тому жодного вбитого? А коли до тебе це доносить запухлий від зайвого алкоголю речник АТО на фоні якогось іржавого танка, то погодьтеся, що це не журналістика.

Я пройшов багато тренінгів. І закордонні тренери наголошували, що не можна перетворюватися на речників генштабу. Журналіст має подавати дві точки зору конфліктуючих сторін. Інакше це не журналіст, а пропагандист».

 

Іноземне втручання

«Я давав інтерв’ю не тільки українським чи російським ЗМІ. Я давав десятки інтерв’ю в день: китайцям, полякам, німцям, угорцям, латвійському каналу. Бо це моя ідея, і я не міг не скористатися можливістю донести до людей, що на Донбасі коїться братовбивство. Термін «громадянська війна» використав Папа Римський, а він моральний авторитет для католиків.

Якби на Франківськ у той час впав снаряд і загинуло, як в Луганську, 12 людей, з них вісім жінок і жодного військового, то я гарантую, що тут була б не тільки Західна Народна Республіка, а й криївки вириті дотепер. Бо це є братовбивство.

Втім громадянська війна не була жодного разу без елементів іноземного втручання. Ми всі знаємо, що іноземна допомога є як з одного, так і з іншого боку. Проте якщо уряди ЄС та США, бачачи певну неадекватність української влади, не дають їй зброю, то там, швидше за все, такого нема».

 

Складав би трупи

«У своєму відеозверненні я сказав, що, швидше за все, мене посадять у тюрму. Шановні мої, я знав за «ухилення від мобілізації». Але я не міг подумати, що інтелектуально стерильні прокурори і слідчі гуцульського НКВД можуть пришити мені державну зраду. Мені, патріотові і українцеві, члену Української Гельсинської спілки.

Я в усіх телеефірах наголошував, що пішов би на мобілізацію, якби був оголошений військовий стан. Звичайно, що я би зброю в руки не взяв, але окопи би рив, поранених чи трупів би складав, гроби би майстрував. Щось би там робив, якби змусили. Але яка мобілізація у мирний час, коли у російському місті Ліпецьк працює фабрика «Рошен» і рекламується по всіх російських каналах?»

 

Про «112 канал»

«Телеканал має великі проблеми. Вони мають п’ять попереджень від Нацради і заборону на трансляцію, яку вони оскаржують. Це канал, який дозволяє собі бути чесним. Я багато де працював, і ви не уявляєте собі, наскільки це динамічний та зубатий колектив. Вони всіх порвуть, вони владу приведуть до тями. Були розмови, що я там не працюю і договір розірваний. А якби вам керівник каналу сказав: «Руслане, у нас більше 400 працюючих. Ти готовий їх всіх працевлаштувати, якщо канал закриють і всі вони опиняться без роботи?»

Нагадую, що обов’язок журналіста їхати туди, де вирішується доля держави. На той момент я не бачив нічого важливішого, про що я міг би знімати».

 

Об’єднані ненавистю

«Я бачив російських добровольців. Але жоден з них не дав мені інтерв’ю. Це були або воєнні наркомани, які їхали на фронт, де би він не був, незалежно під якою ідеєю, або націоналісти, або крайні комуністи. Ультраправі і ультраліві воювали поряд, їх всіх об’єднувала ненависть до України. Але, люди добрі, якщо людина ризикує власним життям, значить у неї є якась мотивація. Навіть це вартує того, щоб його запитати: чоловіче добрий, ти чому з автоматом приперся за тисячу кілометрів? Проте в мене таких інтерв’ю нема, вони відмовлялися.

Я не знаю, яким чином зламали Віталія Комара, бо він боєць був. Він тут свідчив і казав, що перший раз мене бачив і мені телефони не давав. Бігме Боже, клянуся, він мені особисто дав телефон і сказав: «Руслане, навколо 5-го батальйону – біда. Мене хочуть посадити. Вони на 5-му батальйоні відмили купу бабла і списали багато техніки». Він дав мені телефон, і я роздавав його всім, хто хотів».

 

У тюрмі – один

«Станом на день арешту мій ютуб-канал був серед простих громадян найрозкрученіший на Галичині. В мене було понад 2200 відео, я був перший за рейтингом у Ютубі і Фейсбуці. Мав кілька сотень патріотичних нормальних сюжетів. І чомусь я в тюрмі, затаврований як «рука Путіна» і зрадник України.

Це нормально, коли сторона, яка запрошує, оплачує квиток та готель. Хіба росіян, які приїжджають на українські ток-шоу, Путін садить в тюрму? Я там ні слова не сказав про мобілізацію. Я говорив про наш досвід УПА.

На цьому каналі до кінця вересня крутилася реклама ліпецької фабрики «Рошен». То що – виходить, нашого гаранта Конституції теж треба притягувати до відповідальності? Тоді зі мною на ток-шоу був представник українського посольства, керівник офісу НАТО, політолог Кость Бондаренко, колишній депутат Владислав Лук’янов, Петя Симоненко, проте чомусь їх до тюрми не посадили».

 

Сім томів

«Ви прослухали 44 свідків, де докази моєї вини? За що ви хочете швиденько піти на пенсію, мати соціальний пакет і нічого не робити? Не можна, хлопці, так халяву гнати. Або дошукуйте докази, або не ганьбіть мене, Україну і себе.

Сім томів на Коцабу накрутили. Їх можна не слухати, бо там не буде доказів. Не хочу затягувати час, щоб суду першої інстанції винести вирок. Але, повірте, це тільки оціночне судження СБ-шників, а якби це була експертиза з-за кордону, то ми би подивилися.

Ми знаємо, що за відсотком російської власності Прикарпаття набагато випереджувало Донецьк та Луганськ в часи довоєнні. Яким чином трактувати роботу українців з Калуша на російському «Лукорі»? Це теж російська власність. А роботу росіян на фабриці «Рошен» в Ліпецьку?»

 

Роблять крайнім

«34 депутати Європарламенту пишуть звернення на мій захист, пачками приносять листівки з 14 країн світу на мою підтримку, що я пацифіст. Але жодної з України нема, хоч я за них заступився. Можливо, як чоловік сім’ї, де жінка хвора, і як син, бо, слава Богу, маю маму, яка теж хвора, і як батько двох дітей, я вчинив ганебно. Тому що я мав їх захищати, а вони зараз думають, як мені передачки передати. Втім як громадянин, журналіст та патріот я, можливо, зробив найкращий вчинок у житті. Сумніваюся, що я б це другий раз зробив, адже бачу, що це нікому не потрібно. Українцям байдуже: війна, контрабанда, металолом. Ми бачимо, як в мєнтурі та прокуратурі пройшли люстрацію, так само судді пройдуть. Це просто дерибан грошей. Я не знаю, чи другий раз би це зробив, але не жалкую, бо мав обов’язок.

Мене обурило, що голова Незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов у своєму блозі сказав, що мене треба розстріляти. А Таня Котюжинська, член правління Національної спілки журналістів, сказала, що Коцаба – зрадник. Вони мені назавжди відбили охоту до журналістики.

Я звертаюся до всіх. Кожен зробіть зі свого боку так, щоб це блюзнірство припинити. Ну, яка може бути Європа? Хто нас захоче взяти в Євросоюз, якщо за прості оціночні судження людину в тюрму садять? Ні реформ нема, ні боротьби з корупцією, а Коцабу крайнім роблять!»

Тетяна СОБОЛИК