Режисер: Лука Гуданьїно

Спостереження за тим, як багаті люди насолоджуються своїми привілеями, – це одне з тих задоволень, які дарує нам кіно. Іноді забезпечені герої страждають і переживають, але робиться це в атмосфері «п’яти зірок», люксу і бездоганного сервісу. «Великий сплеск» (назва запозичена у картини Девіда Хокні 1967 року) – це захопливий еротичний танець, який розгортається на середземноморському острові Пантеллерія. Огляд з терас найкращих вілл такий, що можна розгледіти береги Тунісу. Загалом, все в цьому фільмі таке стигле і налите, що деяким глядачам, яким розкішного зображення буде мало, захочеться відкусити від «Сплеску» маленький шматочок.

У такій ідилічній атмосфері опиняється рокерка Маріанна (Тільда Суїнтон), яка прибула до Італії, щоб відновити зв’язки і розслабитися біля басейну разом зі своїм сексуальним бойфрендом Полом (Маттіас Шонартс), режисером-документалістом. Однак прямо в ідилію вривається кульова блискавка у вигляді Гаррі (ураганний і дуже смішний Рейф Файнс), колишнього менеджера і коханця Маріанни. Разом з ним з’являється і Пенелопа (Дакота Джонсон), яка схожа на спокушену менеджером Лоліту, але насправді є його дочкою. Загалом, все готове для розпусної одіссеї, яка з кожною хвилиною стає все більш таємничою і похмурою.

Режисер Лука Гуданьїно, який вже демонстрував свій найкращий потенціал у спільній з Суїнтон картині «Я – це любов», знову веде Тильду до нових перемог. Для цього він, наприклад, метафорично зв’язує їй руки за спиною, тобто позбавляє голосу. Операція на зв’язках Маріанни означає, що вона може тільки спостерігати за тим, що відбувається, і іноді видавати хрипкий шепіт. І Суїнтон як справжня ікона німого кіно перетворює цей гандикап у власний тріумф, одним поглядом відповідаючи відразу на багато питань. І від цього погляду несила відірвати очей. Шонартс («Дівчина з Данії») при цьому натякає на приховані риси свого персонажа – нового чоловіка в житті Маріанни, а Джонсон показує, що її Пенелопа створена для більшого, ніж просто спокусливо виглядати у кадрі.

В основі картини Гуданьїно лежить сценарій Девіда Кайганіча, що базується на фільмі Жака Дере 1969 року «Басейн». Там теж дикі драми розгорталися на яскравому сонці, і, як і в класичній європейській стрічці, сюжет дозволяв акторам демонструвати свої найкращі риси. Виконавці хороші і тут, але мотор цієї картини – Файнс, який, немов торнадо, вривається в райський куточок. Цей актор, який тяжіє до шекспірівських пристрастей, останнім часом із задоволенням грає комічні ролі («Гранд-готель «Будапешт»,«Хай живе Цезар»), а у «Великому сплеску» його Гаррі – це просто сатир, що зриває з себе одяг, танцює і навіть виконує «Emotional Rescue» «The Rolling Stones». Загалом, він робить все, щоб глядачі – і Маріанна разом з ними – забули про те, що Гаррі – це істота з плоті і крові. Причому істота досить вразлива. Гуданьїно, крім того, вводить у стрічку ще й політичний підтекст, зачіпаючи тему біженців, які переховуються на острові. І це єдина натяжка в тілесному і тріумфальному фільмі про щасливих гедоністів, які раптом починають турбуватися через глибину свого морального розпаду.

ФЕЛІНСЬКИЙ