Цьогоріч однією з найочікуваніших культурних подій на Верховинщині став кіномистецький фестиваль «Тіні забутих предків: стежками фільму «Анничка».

Основна подія цьогорічного кінофестивалю у Верховині називалася «Тіні забутих предків: стежками фільму «Анничка». Його проводять задля відродження кіномистецьких традицій та популяризації українського національного кіно на Гуцульщині. Якщо минулорічний фестиваль був повністю присвячений фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», то цього року акцент був уже на стрічці Бориса Івченка «Анничка». Відтак кожного року в центрі уваги буде щоразу інший фільм, знятий на Гуцульщині. Так, наступного року фестиваль присвятять уже стрічці режисера Віктора Іванова «Олекса Довбуш», який знімали на Верховинщині у 1950-х роках.

За традицією, на захід запросили іменитих гостей. Так, усі чекали приїзду віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка, міністра культури Євгена Нищука, голову Державного агентства з питань кіно Пилипа Іллєнка, українського кінорежисера-сценариста Романа Балаяна, актрису і виконавицю головної ролі у фільмі «Тіні забутих предків» Ларису Кадочникову, українську співачку, акторку Марію Миколайчук, сценариста, режисера й акторів фільму «Анничка» та інших.

Однак гостей із Києва приїхало небагато. Це були відомі оператори, кіносценаристи та кінематографісти: Юрій Гармаш, Владислав Таранюк, Катерина Шандибіна, Юрій Рудченко та Василь Портяк. Напередодні фестивалю прибув і актор фільму «Анничка» Іван Гаврилюк, однак через погане самопочуття він поїхав з Верховини, так і не дочекавшись відкриття.

З днем народження, пане Грушевський!

Якщо минулого року фестиваль відбувався у червні, то цьогоріч його перенесли на вересень, аби приурочити до 150-ї річниці з дня народження першого президента України Михайла Грушевського. Відкриттям кінофестивалю стали урочистості в музеї-садибі Грушевського, що в Криворівні. Родзинкою заходу було виконання пісні «Happy birthday» українською та англійською мовами разом із волонтером зі США Хесусом Сеґов’я, який зараз перебуває у Криворівні та вчить дітей англійської.

За словами пана Сеґов’я, раніше він не знав, що Грушевський був першим президентом України. Мовляв, знав тільки про Петра Порошенка і що він виробляє смачний шоколад, а тепер дізнався і про Михайла Грушевського.

Заступниця начальника управління культури, національностей та релігій  ОДА Мирослава Корнелюк подарувала музею книгу і закликала не забувати своєї історії. Вона наголосила, що Михайло Грушевський деякий час жив та працював тут. «Нам пощастило, бо у Криворівні є музеї Івана Франка та Михайла Грушевського. Це знак пошани людям, які тут творили й жили. У своїх спогадах Грушевський зазначав, що побив рекорд, бо написав більш як 21 сторінку наукових чи публіцистичних праць саме у Криворівні. Цю місцину він називав «українськими Атенами», – сказала вона.

Верховинське ноу-хау

Згодом вже на Співочому полі у Верховині запальними танцями, співами та частуваннями відкрили сам кінофестиваль. Упродовж двох днів у Верховині в рамках цього заходу проходили зустрічі з відомими кінематографістами, сценаристами, кінооператорами і відбувся перегляд стрічок «Тіні забутих предків» та «Анничка». На другий день фестивалю гості мали змогу пройти слідами зйомок фільму Бориса Івченка, відвідати будинок Івана та Анни Ласкурійчуків (місце зйомок фільму) та зустрітися за круглим столом із нагоди 80-річчя кінооператора та кінорежисера фільму “Тіні забутих предків” Юрія Іллєнка та 75-річчя актора, лауреата Шевченківської премії 1988 року Івана Миколайчука.

Окрім того, на фестивалі ухвалили створення у Верховині Кіномистецького центру Гуцульщини. Тут планують облаштувати кінозал, де транслюватимуть стрічки, які знімали в Карпатах.

За словами редактора і сценариста студії імені О. Довженка Катерини Шандибіної, той, хто придумав такий фестиваль, вартий нагороди. «Я була на багатьох фестивалях, у тому числі й за кордоном, але фестиваль одного фільму – це таке ноу-хау, що хай всі собі там заздрять, що це у нас на Верховинщині придумали. Це гарна ідея. Багато фільмів студії Довженка знімали в Карпатах: «Кам’яний хрест», «Небилиці про Івана», «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою».

Достойний Миколайчука

Спогадами про режисерів стрічок поетичного кіно поділився кінооператор Юрій Гармаш. Він розповів, що добре знав Сергія Параджанова і має навіть серію фото про нього, які експонувалися в різних містах України та Європи. Але от біографічний фільм «Параджанов», який висунули від України на премію Оскар у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», дуже йому не сподобався. «Не хочу навіть згадувати і говорити про цей фільм. Це не кіно. Для мене там немає Параджанова. Параджанов зовсім інший, як на мене, це карикатура на нього», – обурюється Гармаш.

Пан Юрій працював також із Борисом Івченком та Іваном Миколайчуком. Каже, саме про останнього написав спогади та сценарій фільму по задумках, за якими колись збирався зняти стрічку Миколайчук.

«Коли ми з Іваном знімали картину й ходили його рідним селом, він розповідав про свій новий задум. Ми навіть приглядали місця, де будемо знімати майбутню стрічку. Минуло 30 років, але ті всі розповіді Івана жили в мені й не давали спокою, поки півроку тому я не вирішив про це написати, – розповідає Гармаш. – І написав за історіями Івана. Він хотів назвати те кіно «Тисяча снопів вітру», і я так само назвав свої шість новел на цю тему».

Гармаш зазначив, що зараз знайшлися молоді продюсери, які збирають відгуки діячів мистецтва про цей сценарій. Надалі команда планує організувати благодійний фонд, аби зібрати кошти для зйомок фільму, бо держава може профінансувати тільки половину його бюджету.

«Ви знаєте, сьогоднішні олігархи такі далекі від мистецтва, швидше прості верховинці по дві гривні скинуться… Але щоб зняти цю картину так, як я її бачу, щоб це було достойно Миколайчука й українського поетичного кіно, треба мільйон доларів. Це дуже дороге задоволення, але я вважаю, що стрічку треба зняти. Це буде найкращий пам’ятник Миколайчуку, Параджанову, Івченку та кінематографістам поетичного кіно, які пішли з життя», – наголошує Гармаш.

Окрім того, пан Юрій подарував верховинцям зменшену копію портрета Тараса Шевченка, складену з окремих кадрів Майдану. Для створення портрета використали три тисячі фото. Як наголосив митець, під час Революції гідності одна копія була на будинку профспілок, а друга – на «йолці».

 

Наталя КОЗАК