У селі Криворівня на Верховинщині свято бережуть гуцульські весільні традиції. Сюди приїжджають вінчатися пари з усієї України і навіть з-за кордону, нещодавно було подружжя аж з Канади.

 

Раніше весілля в Криворівні тривало два-три дні, тепер – вже два, а інколи й один день. У суботу молода одягалась до загсу в білу сукню, а в неділю до церкви – в гуцульський стрій, який оберігає від зайвих поглядів: у молодої відкриті тільки обличчя і кисті рук.

Щоб одягнути молоду, вибирають жінку, яка вміє це робити професійно. Одягають молоду дуже довго. Тільки щоб покрити їй голову, потрібно кілька годин. «Мене заплітала Венгрин Ганна дві години», – каже Ірина Кіращук (по-дівочому Мойсейчук).

«Волосся ділять на дві частини, плетуть дві коси, в які вкладають бовтиці з копійками й мушлями. У коси вплітають заплітки і поплітки, обмотують навколо голови, щоб не випадало з-під прикрас. На верх голови кладуть найбільші ручної роботи «ґудзики». Різнокольорові нитки, які вплітають замість довгого волосся, називаються «підковка». Спереду на саме чоло ставиться чільце. Воно досить незручне. З нього висять нитки, які пришиваються до волосся. Зверху йдуть прикраси, які називаються оголяни – це довгі шнурочки, на яких нашиті квітки-лелітки з бісером. Їх є багато, до десяти. На шию молодій кладуть згарди (буси з цінними старовинними монетами)», – розповідає Ірина.

Вбрання

Весільне гуцульське вбрання недешеве. Лише кожух для молодої чи молодого ще кілька років тому коштував 4-6 тисяч гривень. Кожухи ручної роботи з вичиненої овечої шкіри виготовляють місцеві жителі. Весільний одяг можна взяти напрокат, але є родини, які дбають про власний одяг для наречених і заздалегідь його шиють, вишивають, оздоблюють.

«Наша родина має свої весільні костюми. Моя бабуся Марія пошила багато сорочок. У нас є вісім гуцульських сорочок, кілька запасок, постолів. На своє весілля я вишила собі рантух (рушник на шию), сорочку і рушник, який стелять молодим у церкві під ноги», — розповідає Ірина.

Починають шити вінки мама і тато. Якщо їх немає, то хтось із рідних. На вінок береться сукно, яке обшивається барвінком, з нього вирізають круг. Пошитий вінок ставлять на хліб, а потім на голову молодій. Його мають ставити батьки.

Потім молода вбирає ткані вишиті капці (шкарпетки) та шкіряні постоли ручної роботи. Щоб постоли не натерли, їх на ніч можна намочити у воді, і вони стануть  м’якшими.

Запаски в Ірини – ткані, шерстяні, сріблястого кольору із сухозолоттю, як дощик. Зверху на них ставлять молодій великі довгі хустки різних кольорів. Молоду на весілля також обв’язують попружкою. Це такий двометровий пояс, тканий із шерсті. Колись у гуцульських дівчат були дуже тонкі талії завдяки сильно заперезаній попружці.

Обов’язково на гуцульському весіллі має бути деревце, яке вбирають перед весіллям. Деревце – це дві сосни (раніше брали кедрину) до півтора метра: одна для молодого, друга для молодої. Ставлять їх посеред стола, де мають сидіти молоді, в калачі.

Дружок у молодої може бути багато, хто скільки бажає. На весіллі в Ірини було 10 дружок та дружбів, і всі (разом з молодими) були зодягнені в гуцульські строї.

Коли молоді повертаються з церкви, їх зустрічають мами і пригощають медом, посипають солодощами (горішками, цукерками), щоб життя було солодке, та кольоровими стрічками.

 

Співанки

Коли молодий і молода виходять зі своїх хат, їх виряджають піснями (співанками). Гуцульські мелодії швидкі, веселі, а ця співанка, коли виводять з хати, – сумна.

Коли гості поїли, то встають і беруться всі разом за руки. Не можна попускати руки, а треба триматися міцно і йти за сонцем, щоб у цій родині був мир і гаразд, щоб все ладилось, а не розривалось.

Місцева вчителька Василина Зеленчук знає багато весільних пісень. «Мене часто запрошують на весілля, щоб я виводила з-за столу молоду і всіх гостей», — розповідає вона.

В Іринки Кіращук на весіллі три рази обходили весільний стіл, а тоді співали співанку на 9 куплетів.

А потім ця жінка від імені молодої просить пробачення у її рідних, або, як кажуть місцеві, просить прощі.

Молода тричі цілує своїх батьків, які сидять на лаві. Батьки встають, кладуть навхрест калачі, і молоді виходять під калачами. Далі лунає гуцульська співанка:

«Ой з-за гір’я місяченьку, з-за гір’я,

Та виводим молоденьких з-за стілля.

Ой виводє молоденьку з-за стола,

Най їй буде щасливенька дорога…»

Якщо є коні, то молоді сідають на коней і їдуть до церкви. Молода їде однією стороною, молодий – другою, а біля храму вони зустрічаються. Часто до шлюбу молоді приїжджають у кареті.

«Я народилась у селі Верхній Ясенів, а мій чоловік – правнук Параски Харук, яка залишила нам хату-ґражду — уродженець Криворівні, — розповідає Василина Михайлівна. – Тепер весілля справляють разом, а колись робили окремо. Моє справляли в п’ятницю і суботу, а чоловікове — у суботу та неділю. Коли в мене було зачинанє, у п’ятницю ввечері, то чоловік з дружбами приходив. Треба було лізти високо вгору, бо хата була на високій горі, тож вони заблудились. Тоді молодий приходив з бесагами, в яких були калачі та дарунки матері за доньку. Був такий звичай, що молодий мав щось вкрасти в молодої. То коли молодий вже йшов з дружбами додому, то вкрав у нас кота».

Вінчання

«Молоду на Гуцульщині називають княгинею, тобто царицею, бо це майбутня мама, – розповідає місцевий парох, отець Іван Рибарук. – Як Богородиця є Царицею, головною в церкві, так і жінка, молода є головною на весіллі. У неї вінок на голові, він є короною. Але вінок – це відповідальність. Тому на вінчанні є слова, які співають під час вінчання: «Святії мученики, ви славно страждали і вінчались».

Ірина Кіращук на своє весілля сама вишивала собі рантух. Це вишитий різними кольорами рушник, який молода кладе на шию, коли йде до шлюбу. Рушник – це символ життєвої дороги, благословення на життя.

«У єпископа є елемент одягу «малий омофор», який він вбирає під час богослужіння. Він символізує ягнятко, яке Ісус несе на собі, – продовжує священик. — Тут показано того, кому треба служити, і того, ким є людина. Ісус захищає ягнят своїх і сам є ягнятком. Так само, як наречена бере на себе цей рантух, вона приймає на себе благословення і відповідальність, що вона цією дорогою буде йти і приймати все з повнотою».

Отець Іван Рибарук каже, що бувають кумедні ситуації на весіллі, коли молодий заходить в баршівці (гуцульському капелюсі з павичевим пір’ям і пришитим віночком) до церкви. «Оскільки баршівка теж символізує корону, то її ніколи не знімають, навіть за столом. Я кажу, що треба зняти в храмі, а молодий переляканий: «Мені казали, що не можна знімати!» А я кажу: «А куди я тобі корону покладу?» – посміхається він.

Молодий Володимир на весіллі був із барткою, бо він – воїн, має захищати свою родину. Ірина як майбутня мати захищає своїх дітей вишитим одягом, вона ніби в красивому панцирі захована. А наречений – відкритий. Перед церквою молоді обмінялися хустинками, до яких прив’язані так звані калачики. Це солярний знак – сонце. Туди вкладають монетки, щоб молоді були багатими, красивими. Раніше калачики були з тіста або з сиру, а тепер – дерев’яні. А ще люди бояться, щоб калачик не розламався, баршівка не впала, свічка в церкві не згасла…

На Різдво, на Великдень, на храмове свято (Різдво Богородиці, 21 вересня), на весілля та хрестини гуцули та гуцулки в Криворівні одягають гуцульські строї. Своїм барвистим одягом вони прикрашають себе і показують цілому світові, яка багата в нас культура, як люди бережуть і передають у спадок традиції, яким сотні років.

Юлія БОЄЧКО