За своє життя Остап Рудий спробував власні сили аж у 35 професіях. Але то не від вітряності характеру, хлопцеві завжди хотілося робити те, що до душі. Мабуть, довгий шлях самопізнання таки виправдав себе. Тепер іванофранківець твердо знає, чого хоче і як цього досягнути. Великою мірою його загартував бойовий досвід. Після повернення із зони АТО Остап збирається здійснити маленьку революцію в місцевій гастрономії. Ризикувати не боїться: «Якщо я вже пройшов війну, то що мене може налякати?»

Для чого я пішов воювати

27-літній Остап Рудий виглядає геть юним, сміється, що коли поголений, то цигарки в магазині відмовляються продавати. Та молодий вік не став на заваді важливому рішенню у відповідальний момент.

У 2014-му Остап записався у військкоматі добровольцем: «Коли почалися події на Донбасі, я бачив, як багато хлопців за покликом серця усе покинули і пішли захищати свою землю. Я тоді думав: «А чим я гірший чи кращий? Моє місце теж там».

Призвали його через кілька місяців. Спершу служив у 5-му батальйоні територіальної оборони «Прикарпаття». Дислокувалися на Донеччині, у м. Тельманово, потім хлопців перекинули на передову в смт. Кутейникове, що за 15 км від російського кордону. Певно, до кінця життя Остап не перестане дякувати волонтерам, які тоді допомагали. Також дуже запам’яталися декотрі місцеві жителі, які фактично ризикували власним життям, аби підтримати українських вояків. Наприклад, раз на три-чотири дні привозили бідон свіжого супу. При цьому вони розуміли, що в будь-який момент лінія розмежування може посунутися і в разі наступу бойовиків їх чекатиме «розстрільна» стаття за співпрацю з ворогом.

«Коли мені на цивілці ставлять безглузде запитання, мовляв, для чого я пішов воювати, – каже Остап, – то завжди розповідаю ситуацію, яка трапилася в зоні АТО зі мною та побратимами. Ми тоді перебували на другій або третій лінії оборони. Той день був вільним, тож ми з хлопцями вирішили поїхати в Артемівськ. Звісно, всі одягнені у формі. Коли прибули, одразу пішли, купили по пиріжку і стояли надворі та смачно наминали. Раптом підходить якась місцева жителька, стає на коліна і крізь сльози каже: «Синочки, я вам так дякую, що ви тут є. Бо якби не ви, то вже би давно сюди заповзла та клята ДНР». Ми були шоковані, хутко підняли її з колін… Тих її слів мені більш, ніж вистачає для мотивації боронити країну».

Після розформування 5-го батальйону Остапа перевели в 128-му бригаду. Так він знову опинився в зоні АТО, але вже за другою лінією оборони. Пробув там десь місяць, а тоді демобілізація.

Було важко

Спершу було важко, як і всім. Лютував, коли бачив, як молоді здоровані розважаються в барах і нічних клубах, а сьогодні знову прийшла звістка про загибель вояків на фронті. Потім до Остапа прийшло усвідомлення, що далеко не кожен здатен взяти до рук зброю і піти воювати. На фронті може настати ситуація, коли твоє життя чи життя цілої команди буде залежати від такої людини. І вона мимоволі підведе – у важливу мить не зробить те, що має зробити. Бо внутрішньо не готова. На війні багато моментів, коли ти відповідаєш не тільки за себе.

Після повернення додому коло спілкування в Остапа суттєво змінилося. Інші погляди на світ і життєві пріоритети не збігалися з позицією багатьох колишніх друзів і знайомих. «Коли я повернувся зі сходу, а людина, яку я вважав товаришем, заявляє мені, мовляв, нащо ти взагалі це робив, я був трохи шокований, – замислено каже боєць. – А потім звик. Просто відфільтрував кого треба».

Звісно, з’явилися нові друзі із когорти бойових побратимів. Остап їх дуже цінує. На початках вони всі разом часто бачилися, перші тижні не обходилося без чарчини, бо, як запевняє воїн, на перших порах алкоголь і справді неабияк знімає стрес – якщо не переборщити. Якщо ж заливатися, і робити це постійно, то стає тільки гірше.

Вирішив ризикнути

Потім хлопець усе частіше почав замислюватися над тим, що ж робити далі у житті. До війни Остап здобув юридичну освіту, дуже хотів працювати в цій сфері, але все ніяк не складалося. Після строкової служби трохи займався політикою, але щоб досягнути там успіху, треба було поступатися певними власними принципами. Остап не захотів.

Загалом за своє життя хлопець спробував власні сили аж у 35 професіях. Але то не від вітряності характеру, він просто не може займатися справою, яка йому не до душі.

Після демобілізації в Остапа з’явилася нагода спробувати себе у ролі приватного підприємця. У знайомого вже функціонував інтернет-магазин із одягом. Хлопці вирішили відкрити ще й крамницю в середмісті Івано-Франківська. Остап каже, що легко зважився ризикнути, після бойового досвіду у нього неабияк розвинулася ця риса: «Якщо я пережив війну, то що може мене налякати?»

Напарникам пощастило вкласти мінімальні інвестиції – тисячу доларів. Орендували невеличке приміщення, товариш приніс із дому ноутбук, Остап притягнув свій стіл… Закуповували якісний брендовий одяг за низькими цінами, продавали без великої націнки. Крамниця в принципі була унікальною, адже чи не єдина в місті пропонувала фірмовий одяг для ультрас. Напарники не гребували самотужки робити ремонт у приміщенні, розклеювати на вуличних стовпах рекламні оголошення про відкриття магазину. Бізнес йшов добре, через шість місяців навіть окупився. Остап ще й кілька разів брав участь у реабілітаційних заїздах для бійців АТО, де на власному прикладі розповідав, як з невеликими вкладеннями можна робити бізнес.

Але через рік хлопці мусили згорнути справу – скачки долара, з’явилися проблеми з поставками.

Знову горить ідеєю

Зараз Остап запалився новою бізнес-ідеєю. В принципі, він про це міркував ще в школі, коли вдома вчився імпровізувати з приготуванням яєшні. Хлопця завжди приваблював ресторанний бізнес.

Недавно боєць закінчив любительські курси у приватній кулінарній школі. Тепер може приготувати рибу сібас з апельсиновим соусом на подушці з картопляного пюре з чорнилом каракатиці. При цьому планує переходити на професійний рівень навчання. Після закінчення хоче попрацювати на кухні в одному із закладів харчування – аби набити руку. Тоді можна буде розпочинати власну справу.

Остап думає розвиватися у сфері фаст-фуду. Каже, що вигадав унікальну родзинку, яка стане його конкурентною перевагою в Івано-Франківську. Окрім цього, хлопець уже обрав для себе чітку стратегію – лише якісні продукти і адекватна ціна за готову страву, тобто з урахуванням кінцевої собівартості і невеликої націнки, принаймні не у 200-300%, як наварюють у деяких місцевих закладах чи вуличних будках зі швидкою їжею.

Остап зараз має грандіозні плани, горить ними. Але запевняє – якщо буде необхідність повернутися воювати в зону АТО, ні секунди не вагатиметься.

Наталя МОСТОВА