Символічно, що однією з найулюбленіших і найплеканіших рубрик редактора у «Галицькому кореспонденті» впродовж років був стратегічний проект «Частина світу». Формально це була серія неактуальних репортажів про різні міста і місця нашої Галичини. Того фрагмента  Галичини, який потрапляв у поле компетенції так званого обласного тижневика.

Але важливим є те, що «Галицький кореспондент» дуже важко було назвати справжнім обласним тижневиком. Зрештою, міським – хоч більшість матеріалів стосувалися все ж таки міста Івано-Франківська – Станиславова також.

Від самого свого початку ця газета робилася як частина світу. Тобто місто, в якому вона робилася, не мало особливого значення, бо кожне місто є попросту у світі. Писати у регіональну газету можна так, що визнаєш, що вона – тільки острівець у безмежному світі, маленький провінційний острівець. Відповідно, розповідаєш або про свої дрібні турботи, або про чудасії, які діяться десь у світах, і ти ніколи не будеш мати такого у своєму житті.

А у «Галицькому кореспонденті» був інший підхід. Частина світу – це не закапелок і не закамарок, навіть не сховок. Частина світу – це то місце, де весь світ і все, що йому властиве, відбувається. Справжнє життя поверх барʼєрів. Місце, де стається роза вітрів.

У текстах «Галицького кореспондента» ніколи не було ні комплексу меншовартості, ні провінційного нарцисизму. Усі герої були громадянами світу і неперервної світової історії. Тому що люди, які писали, самі були повноцінними частинами цього єдиного світу, невідривними від загального потоку часу і часів.

Може, тому так багато текстів, написаних  «Галицьким кореспондентом», залюбки цитували найрізноманітніші видання. Може, тому для  «Галицького кореспондента» писали колонки письменники з різних країн. Може, тому на всіляких міжнародних заходах так комфортно було представлятися – журналіст «Галицького кореспондента». Може, тому від інтервʼю «Галицькому кореспонденту» не відмовлялися найславетніші особи. Може, тому експертами, друзями, блогерами, опонентами «Галицького кореспондента» були найцікавіші інтелектуали цієї частини світу й околиць.

І найголовніше. Це відчуття повноцінної присутності у світі ми щиро хотіли розбурхати у тих, для кого писали. Іноді для цього доводилося писати складніше, ніж хотілося б. Бо читачі вимагали більшого, підтягуючи нас до свого рівня.