Мене завжди дратувала дефініція «мистецтво примітиву», «мистецтво наївне». Так європейські дослідники сотні років тому називали творчість інших, невідомих, менш цивілізованих народів, класифікуючи їх значно нижче відносно європейської культури колонізаторів. Уже сама комбінація цих двох понять викликає дисонанс. Яка була ідея, мета саме в такому означенні? Розуміння інших культур, називаючи це мистецтвом, чи недооцінювання митців, називаючи їх примітивними? Через десятки років поглиблених знань, навчання, розвитку ми всі еволюціонуємо, але певна ідея все ж залишається сталою, на жаль, часто несправедливою. Якщо наївність може означати чистоту, невинність, то слово «примітивний» взагалі не містить будь-яких позитивних конотацій. «Мистецтво примітиву» – прийом з крупинкою солі, з поблажливістю.

Або, можливо, примітивними були колишні розвідники, і ми, сучасники, з банальним мисленням, схемами не здатні зрозуміти цей космічний простір, свідомість, енергію, яка мотивує творців-самородків. Їх індивідуальний, чистий прийом бачення, розуміння та інтерпретації світу і процесів у світі.

Американська легенда каже, що перше населення Америки було не підготоване до зустрічі на березі з Колумбом та його армією, тому що вони не бачили жодного корабля на горизонті, незважаючи на те, що галери й кораблі було добре видно з материка. Вони не бачили, тому що в них не було ніякого зразка думки, що допоможе розпізнавати таку структуру, такий об’єкт. Тільки коли колонізатори перейшли в невеликі човни і дісталися до берега тубільців, вони їх помітили.

Аналогічно можна стверджувати, що вільна творчість, не залежна від будь-яких канонів, – інший спосіб укладення повідомлення й емоції. І вона є абсолютно незрозумілою для нас, прихованою, а тому і недооціненою, називаною «примітивною».

Професор Петро Скрійка з Кракова, вивчаючи творчість і роботи двох великих, але невідомих або непомічених лемківських художників Нікіфора (Епіфанія Дровняка) – маляра і Миколу Мазирика – різьбяра, називає їх власне «самородними». У своїх дослідженнях і книжках професор намагається перемістити своїх читачів у цей чарівний світ двох художників, світ без кордонів невидимих трендів, шкіл, течій і інших класифікацій. У космічний простір між творцем і його світом, не захаращеним поверхневими стандартами, не коригованим необхідністю класифікації, простір такий особистий, майже інтимний. Можливо, введені правила є причиною неглибокого мислення більшої частини суспільства, вимагаючи тільки знання патернів, які не надихають шукати ключ до розуміння, інспірації.

Наївно думати, що встановлені правила є єдиними, дійсними, правильними, а художники – примітивними. А з творчістю цих двох, про яких я писала вище, рекомендую всім ознайомитися і відкрити той космос для себе.