«Цей день закарбується яскравими фарбами в історії Яремчанщини та всієї Української греко-католицької церкви». Саме такими словами розпочав чин освячення відбудованого храму святого пророка Іллі уродженець Дори, єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Василій Івасюк.

Цього погожого осіннього дня на подвір’ї монастиря Студитського чину не було де яблуку впасти. Сотні вірян приїхали до Дори, щоб стати свідками цієї світлої події в духовному житті краю — освячення відновленого храму святого пророка Іллі. Люди із великою радістю очікували моменту, коли вони зможуть переступити поріг нової святині. Найнетерплячіші навіть намагалися першими проштовхнутися до храму, але їх вчасно зупинили отці, попросивши ще трішки потерпіти…

Цілком природно, що таку подію не могли проігнорувати двоє єпископів, уродженців Дори: правлячий архієрей Тернопільсько-Зборівської архієпархії Василь Семенюк та його єпископ-помічник Теодор Мартинюк. Урочистості також відвідав архієпископ та митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин. Власне, четверо владик разом із отцями з інших парафій і монахами разом відправили Архієрейську Службу Божу та освятили храм.

Зліва направо: Теодор Мартинюк, Володимир Війтишин, Василь Семенюк та Василій Івасюк

 

Під час Богослужіння владика Василій Івасюк відзначив, що 2015 рік для УГКЦ запам’ятається не тільки освяченням відновленої церкви у Дорі, а цей рік ознаменований також 150-річним ювілеєм від дня народження Андрея Шептицького та 25-річчям виходу церкви з підпілля.

Колишній настоятель Дорянського монастиря, а сьогодні ігумен Свято-Успенської Унівської Лаври отець Ілля подякував усім, хто проектував, будував, жертвував і молився за успішне возведення святині. Ігумен, зокрема, вручив подяки Романові Сулику, Богданові Галюку, Оксані Галюк, Ганні Гундяк, Андрієві Олійнику, Мирославові Івасюку, Юрієві Івасюку, Василеві Мельнику, Володимирові Будзу, Іванні та Андрієві Куцанам, Іванові Мартинюку, Ігореві Цікалу, Дмитрові Мельнику, Василеві Лубіву, Юрієві Стефураку, Іванові Симчичу, Андрієві Сорохманюку, Русланові Жовніровичу, Михайлові Римаруку, Михайлові Гереджуку, Богданові Андрійківу, Русланові Василишину, Михайлові Токарю та Романові Гончаруку.

Нагадаємо, що 15 березня 2014 року за нез’ясованих обставин пожежа знищила святиню Студитського монастиря у Дорі. Цю церкву звели 1938 року, і вона пережила лихоліття Другої світової війни, радянську атеїстичну окупацію та підпілля, під час якого тут функціонував музей історії атеїзму.

Та, на жаль, торік церкву не вдалося вихопити з рук полум’я. Чимало вірян та священнослужителів, монахів щиро плакали на згарищах храму. Людям не хотілося вірити в реальність, що в них уже немає намоленої та затишної святині. Шок минув, і громадськість Яремчанщини спільно із монахами та з Божою поміччю взялися за відновлення храму. Нову церкву вирішили звести поруч, адже спроектували її спорудити більшою, а на ділянці, де колись розміщувався храм, запланували спорудити невеличку копію старої церкви.

Влітку 2014 року розпочалися проектувальні роботи. Івано-Франківський архітектор Роман Сулик спроектував нову церкву у типовому гуцульському архітектурному стилі, дуже схожу на попередню. Паралельно заготовляли матеріал на майбутню святиню. Кошти на будівництво збиралися звідусіль. Активно допомагали у цьому представники Яремчанської міської влади та працівники лісогосподарських підприємств краю. І те, що ще вчора здавалося нереальним, почало ставати дійсністю. Уже до завершення 2014 року залили фундамент майбутньої святині.

На початку 2015 року місцеві фахівці-будівельники, за плечима яких десяток зведених дерев’яних храмів у всій Україні, під орудою майстра Михайла Гереждука взялися за роботи з дерева. З великою пильністю та любов’ю майстри зводили святиню. У середині червня за допомогою надсучасного автопідйомника встановили дерев’яні бані. Михайло Гереджук розповідає, що їм дуже легко працювалося при зведенні цього храму. «З Божою поміччю нам вдалося за доволі короткий термін (6 місяців) спорудити величний храм, – сказав будівельник. – Найголовніше, що всі будівельники живі та здорові, адже зведення церкви – це небезпечна висотна робота».

Варто зауважити, що у новому храмі вміло сумістили минувшину і сучасність. Гуцульський стиль будівлі вдало поєднався із сучасним опаленням підлоги, підсвіченням виходів та якісними підсилювачами звуку.

У церкву треба вкласти ще чимало праці, адже храм потребує іконостасу та оздоблення інтер’єру. Та духівники налаштовані оптимістично, кажуть, що спільною молитвою і з Божою допомогою вдасться скоро завершити всі роботи.

Олег ДЗЕМ’ЮК