«Rock-H», або «Рокаш», — український рок-гурт із Мукачева, що на Закарпатті. Тому більшість пісень гурту —  мікромовою, яку самі музиканти називають «русинська бесіда». Свій стиль вони визначають як рок з елементами академічної музики й закарпатського фольклору.

Віктор Янцо, лідер групи – дипломований композитор, у 25 років став членом спілки композиторів. У його доробку – чотири симфонії, камерні, хорові твори. А ще Віктор є автором офіційного гімну його рідного Мукачева. На 20 березня в Івано-Франківській філармонії запланований концерт гурту «Рокаш», крім них на концерті виступатиме – Роман Дронюк та Вуйцьо Міськ. “Галицький кореспондент” поспілкувався із лідером «Рокаш» про музику, гастролі та життя.

• Пане Вікторе, розкажіть про назву гурту. Чому саме «Рокаш»? Що це означає?

Ми довго думали, коли обирали назву гурту. Хотілося, щоб у ній поєднувався стиль нашого виконання, тобто рок, і щоб було закарпатське звучання. І от виникла назва «Рокаш», що на закарпатських говірках означає «гурт», «спільнота». Це нам дуже сподобалося, бо присутнє слово «рок». Якщо писати назву латиницею, то ставимо дефіс, і виходить «Rock-H», за формулою математики це означає «високий рок».

• На початку кар’єри гурт виконував пісні літературною українською, англійською, французькою мовами. Що спонукало перейти на діалект?

Спочатку ми дійсно виконували багато пісень французькою, англійською, українською мовами. Але потім як експеримент вирішили написати пісню, яка згодом стала гімном фестивалю «Червоного вина» у Мукачево. Коли ми потрапили на проект «Свіжа кров», то запитали думки музичних продюсерів, чи можливо подавати пісню, яка написана повністю русинською. Факт, що це дуже круто, в цьому є своя фішка. Потім так склалося, що я почав писати пісні на закарпатському діалекті, й це є природно, тому що я ним спілкуюся в побуті, я ним думаю. У нас така місія – зберігати культуру мови й традиції народної творчості Закарпаття.

• Ви є лауреатом закарпатської обласної премії імені Дезидерія Задора (2005 р.) за Симфонію 2. Чому ви змінили академічну сцену на рок-н-рольну?

Так, я дійсно отримав премію за дипломну роботу, яка називається «Повінь». Події, коли була повінь на Закарпатті в 1998 році, мене надихнули на симфонію. Але композитору, який має академічну освіту, важко заробляти на класичній музиці. Тож в мене було два шляхи: або працювати викладачем, або писати композиції. Але академічні твори важко писати, вони непопулярні. Коли я займався такою музикою, то сам фінансово заохочував виконавців та диригента. Тоді й вирішили: якщо я вже вмію писати музику, то треба робити таку, яку слухають, яка є на часі. У сучасному світі це або поп-музика, або рок, які можуть бути комерційно успішними. Думаю, якби Бетховен або Моцарт бачили електричні інструменти, то, можливо б, писали в стилі рок- або поп-музики.

• На своєму сайті ви пишете, що ваш стиль називається «subkarpathian rock». Поясніть читачам, що це за напрямок.

«Subkarpathian» означає «підкарпатський», це давня назва Закарпаття. В 1919-1939 роках воно входило до складу Чехословаччини та називалося  Підкарпатською Руссю. Ми граємо не карпатський рок, не використовуємо гуцульські коломийки, а синтезуємо звучання мелодій різних народів, наприклад, швабів, угорців, румунів, які проживають на нашій землі. Оскільки частина Закарпаття розташована під Карпатами і тут змішалося багато культур між собою, то в піснях «Рокаш»  є звучання, запозичені з пісенної творчості різних країн, які близькі до області.

– Чому автентика? Наскільки вона актуальна зараз?

Вона зараз дуже актуальна, тому що це почерк країни. Будь-яка країна, яка хоче мати своїх національних, скажемо так, митців, а саме українських виконавців, йде до фольклору. Це нас вирізняє з-поміж інших народів. До прикладу, група, яка дуже вплинула на мене, – це «System Of A Down» – вихідці з Вірменії, які живуть в Америці, але працюють вони зі своїм фольклором. Хлопці об’єднали етномотиви з класичними роковими шаблонами, мають свій почерк.

Щоб людина себе знайшла, їй варто звертатися до фольклору. Яскравий приклад – це проект «Казка», який має фольклорну основу і відомий не тільки в Україні, а й у Європі.

• Ви виступаєте не тільки на сценах Західної України, а й у Харкові, Києві, Одесі… Чи розуміють ці слухачі, про що ви співаєте, і як сприймають таку мову?

Ми стикалися з тим, що люди не розуміють, про що ми співаємо. Я вважаю, що справжня музика не повинна мати мовного бар’єра, тому що музична мова є інтернаціональною. Потрібно робити пісні так, щоб вони наспівувалися, незважаючи на мову виконання. Будь-який хіт в будь-якому куточку світу від цього не втратить своєї якості. З одного боку, це сприймають як «неформат», але якщо ця музика правильно організована в плані форми, звучання, гармонії, мотиву, то мова не є перешкодою. Мені радили перейти на українську мову, та я вважаю, що тоді втратиться колорит звучання гурту.

– За період існування гурту відбулися значні зміни у його складі, і лише ви залишаєтесь постійним учасником. Як ці зміни впливають на творчий процес?

У нас є два варіанти творення композицій. Перший – це колективне створення, коли всі музиканти збираються і кожен подає свою ідею. А другий варіант – коли композитор, тобто я, розписує всі партії, формує і приносить на репетицію готовий продукт. Від зміни учасників колективу гурт не втрачає якості. З учасниками я домовляюся одразу, що я роблю музику, від виконавців можливі корекції, але вони мають бути такими, як бачу їх я. Скільки учасників змінилося, але гурт далі існує, і це головне. Трапляється так, що вокаліст – генератор ідей, і коли він йде з колективу, то розпадається все. А є такі проекти, в яких часто змінюється склад, але вони продовжують існувати, як ми, наприклад. Бо незалежно від того, хто співає, музика заходить.

– Чим ви надихаєтесь та яку музику слухаєте?

Я завжди говорю одну цитату: «Апетит приходить під час їжі», так само і я вирішив, що не чекатиму музи чи натхнення, а щодня робитиму музику, імпровізуватиму, писатиму хоча б два-три акорди. Бувають такі відкриття нових гуртів, які слухаєш і починаєш наслідувати. Мені подобаються групи, які передають національну ідею, – можливо, це й фанатично, але так воно є. Я надихаюся грузинським тріо, яке добре передає дух грузинської культури. Потрібно шукати те, чого немає в сьогоденному топі, щоб створювати нове, цікаве, можливо, стати інноватором.

– Ваші пісні досить енергійні, під них хочеться танцювати, а концерт у Франківську буде в філармонії. Чи зручна ця локація для такого виступу?

Ми підбираємо програму під сцену: є перелік пісень для корпоративів, фестивалів та для «сидячого» залу: філармонії чи драмтеатру. Тобто я дивлюся на формат заходу і підбираю відповідні пісні. Але насправді головне, щоб музика була якісною, ніхто ж не забороняє підтанцьовувати. Я пам’ятаю, в Канаді нас запросили в англійський храм, ми взяли барабани, гітари. А коли прийшли, то зрозуміли, що нічого не буде, я сів за рояль і весь час грав тільки на ньому. Та головне, що музика звучала, людям сподобалось таке виконання, показником були гучні аплодисменти після концерту.

– У вас вже є чотири альбоми, останній ви випустили у 2016 році. Коли чекати наступного альбому і яким він буде?

Ми колись влаштували марафон і говорили, що кожного року будемо випускати альбом. Але потім ми збилися з цієї ідеї. Вирішили орієнтуватися на якість, тому робимо сингли. У «DZIDZIO» тільки сингли, він альбоми не випускає, от і ми вирішили перейти на такий формат. Останній, п’ятий, альбом називається «Кошарка», в ньому звучать пісні з Іваном Поповичем, гуртом «Марина і компанія», який є дуже популярним у Закарпатті. Альбом неоднорідний, це збірник 10 різних пісень, композицій, які ми випускали разом з кліпами й робили за форматом синглів.

– Наскільки випуск компакт-дисків прибутковий?

Так, в Україні дійсно є велика проблема із зароблянням на дисках. Люди не хочуть завантажувати з Інтернету альбом, хоч він коштує 30 грн. В Європі й Америці з цим набагато краще. Коли ми їхали в Канаду, як такого гонорару не було, але нам сказали прихопити свої компакт-диски, щоб окупити поїздку, бо у них є традиція після концерту купувати диски на пам’ять.

 

Розмовляла Євгенія ЦЬОКА