Влада Литовченко розповіла, що вже не вперше відвідує Яремчанщину, яка для неї є унікальним краєм. Саме з відвідування Яремче «Міс Києва-94» відкрила для себе Західну Україну.

«Іван Олексійович Гаврон, президент і засновник фестивалю «Winter Romantik Fest», взяв на себе велику відповідальність з відтворення та відродження українських традицій, зокрема святкування Різдва Христового. Він завжди люб’язно запрошує не тільки українських зірок, а й туристів з усіх областей України для того, щоб познайомити їх з обрядами і традиціями, характерними для цього святого дня. Головне, що, окрім відпочинку в готелі, є можливість відвідати найцікавіші туристичні місця країни, яких в Івано-Франківській області дуже багато. Саме тому я дуже люблю Яремче і всім раджу бувати в цих місцях у різні пори року. Можу сказати, що ці місця взимку та влітку чудові по-різному. Звісно, всі люблять потрапляти у справжню зимову казку, але у соковитій зелені, у річці Прут з її переходами у водоспади є своя неймовірна краса та магія», – захоплено каже вона.

Приємне і корисне

На Прикарпатті голова Міжнародного фонду культурного співробітництва намагається поєднувати роботу зі спортивним та культурним відпочинком. «Взимку їжджу до «Буковелю» покататися на лижах, а влітку –  здійснюю піші прогулянки. Люблю відвідувати місця сили. У зв’язку з викладацькою діяльністю цікавлюся автентичними традиціями кожного регіону», – зазначає пані Влада.

Як доцент Міжнародного університету «Україна» і просто як людина, Литовченко цікавиться звичаями українців, вважає, що в Україні дуже багата культура, але недостатньо розвинена презентація її найяскравіших елементів на міжнародному рівні. «Крім того, що потрібно знати свої традиції, дуже актуальною та почесною для мене є місія популяризації, презентації України через надбання, культурну спадщину, – підкреслює вона. – Тут мені на допомогу приходить мій досвід з вивчення ролі ЮНЕСКО в охороні та збереженні культурної спадщини України».

Влада Литовченко нагадує, що Україна у списку ЮНЕСКО представлена сімома пам’ятками: Києво-Печерська лавра, Ансамбль історичного центру Львова, букові праліси Карпат, пункти геодезичної дуги Струве, дерев’яні церкви Карпатського регіону, Херсонес Таврійський, Резиденція митрополитів Буковини і Далмації. На її думку, Гуцульщина є цікавим феноменом для вивчення та збереження культурних пам’яток. «Утримання пам’яток є достатньо вразливою темою для більшості країн. Тому найбільш ефективним методом є співпраця приватно-державницького характеру, коли громада і держава об’єднуються, коли знаходяться меценати, які беруть на себе утримання тієї чи іншої пам’ятки. Проблема збереження існує у кожній країні», – запевняє Литовченко.

Порятунок скарбів

Яскравим прикладом такої співпраці пані Влада вважає роботу реставраційного відділу Івано-Франківського краєзнавчого музею. Саме керівнику цього відділу Валерію Твердохлібу, який ініціював разом з іванофранківцем Олегом Коржаком рух «Врятуймо скарби разом!», Франківщина завдячує збереженням сакральних реліквій.

«Все розпочалося з того, що у фондових колекціях музею Олег Коржак знайшов колекцію старовинних рідкісних ікон, які були у дуже занедбаному стані. Вони мали обмежений вік свого життя. Сьогодні через певну просвітницьку роботу, через залучення меценатів музей Івано-Франківська має понад 1200 одиниць колекції і окрему залу, яка займає значну частину приміщення. Це все відновлено за рахунок небайдужих до наших скарбів людей», – розповідає Влада Литовченко.

Валерій Твердохліб має каталог пам’яток, які перебувають у критичному стані. Фахівці знають, що якщо вчасно не втрутитися і не змінити ситуацію, то життя цих шедеврів може зупинитися. Особисто пані Влада опікується іконою Різдва Христового (1720). «Я маю довіру до цих людей і маю бажання допомогти відтворити ту чи іншу річ. У нас є певні фінансові можливості, щоб Валерій Твердохліб розпочав реставраційні роботи», – зазначає голова Міжнародного фонду культурного співробітництва. На її думку, рух «Врятуймо скарби разом!» потрібно популяризувати по всій Україні.

«У збереженні пам’яток важливе не тільки їх збереження, а й розвиток інфраструктури. Слава Богу, що в Україні немає об’єктів, які б викликали сумнів у ЮНЕСКО. Адже цей статус є надзвичайно важливий для країни і для пам’ятки. А також це збільшення потоку туристів до місця, де є «історична перлина», розвиток інфраструктури, підвищений моніторинг об’єкта збереження», – наголошує вона.

 

Робота з дітьми

Влада Литовченко також є президентом благодійного фонду «Обдаровані діти – майбутнє України». Фонд успішно працює за розробленими програмами, опікується Київською музичною школою-інтернатом ім. М. Лисенка. Для майбутніх музикантів пані Влада започаткувала іменні стипендії.

«Перша моя освіта – вчитель музики (з відзнакою закінчила музичне училище ім. Глієра за класом фортепіано, згодом – Одеську консерваторію), тому я добре знаю професію зсередини, – розповідає вона. – Коли з’явилася можливість допомогти, то я зосередилася саме на музиці. Обдаровані діти потребують підтримки, плекання. З дітьми ми провели безліч цікавих акцій, аукціонів, діалогів з посольствами. Я багато років допомагала дітям брати участь у різних міжнародних конкурсах. Сподіваюся, що ця робота допоможе їм в подальшому життєвому русі».

Як музичний фахівець, Литовченко радить батькам підтримувати своїх дітей на цьому поприщі: «Якщо у батьків є час, бажання, воля і фінанси, то потрібно використовувати можливості. Бо сидіти на місці і нічого не робити – це шлях в нікуди. Теперішні музичні шоу є доволі професійними. Для дитини та батьків має бути важливою не так перемога, як участь і можливість отримати рекомендацію, пораду з уст талановитих людей. І головне те, що вони мали змогу виступити перед знавцями своєї справи, які дадуть цінні поради».

 

Справи державні

Як голова Міжнародного фонду культурного співробітництва Влада Литовченко взаємодіє з посольствами інших держав. Цікавим проектом фонду є «Нас єднає Шевченкове слово», який проводиться вже два роки поспіль спільно з Національним музеєм Тараса Шевченка.

«Минулого року посли іноземних держав представляли переклади Шевченка своїми мовами. У нас є інформація, що поезія Кобзаря перекладена більше ніж 120-ма мовами, але це дещо перебільшено, оскільки це лише переклади «Заповіту». А переклади поезії Тараса Шевченка потребують фаховості. Я зачепила це питання і показала його проблемність. І мені приємно, що того року вперше поезія Тараса Шевченка прозвучала арабською, малайською, індонезійською та мовою хінді. Цього року, 16 березня, ми спільно з Музеєм Шевченка провели такий же захід, але посли представляли своїх літературних геніїв, своїх пророків. Відгукнулося 34 представництва», — розповіла очільниця фонду.

 

Вихід на подіум

Попри всю важливу державну просвітницьку роботу, Влада Литовченко не забуває про «щасливі миті» життя. «Коли я працювала в музичній школі і навчалася на першому курсі консерваторії, то у мене вже була донечка Маргарита. Вийшла заміж я дуже рано, у 18 років. Це були часи перебудови, чоловік був архітектором, заробітки були непостійними, і ми жили на мою зарплату вчителя. Але я була щаслива, бо у мене була сім’я, чоловік, дитина. Часто дорогою на роботу і назад я зупинялася біля кіосків з пресою і гортала глянцеві журнали мод. На той час вони коштували досить дорого. Тоді мені здавалося, що ті дівчата-моделі – з якогось паралельного світу. Я навіть не мріяла про модельну сферу», – з посмішкою пригадує вона.

Пані Влада каже, що батьки дуже строго виховували її. Вона була скромна, у сім’ї ніхто не відзначав її особливої зовнішності, тому мови про подіум і бути не могло. Але світ краси манив молоду жінку, у громадському транспорті все частіше на очі їй потрапляли оголошення про конкурси краси. А якось у поштовій скриньці вона знайшла безкоштовне оголошення про відбір на конкурс «Міс Київ-93». Звичайно, що ні з ким не радилася і самостійно пішла подивитися, що ж це за конкурс і як це все відбувається. Одяглася, як того вимагали умови конкурсу. Серед учасниць була єдиною дівчиною «з вулиці», без модельної підготовки. Але учасниць було 13, а фіналісток мало залишитися 12, одну з них мали відсіяти.

Тренування тривали два тижні. Дівчина розуміла, що їй бракує хореографічної підготовки. Крім того, замкнутість, невміння себе презентувати вказувало на те, що саме вона буде 13-ою зайвою. Згодом так і сталося. «Мені зателефонували і сказали, що моя хореографія дещо відрізняється від інших. Тому цього року мені відмовляють, але наступного чекають знову. Відмова породила в мене депресію тривалістю два місяці, – зізнається Влада Литовченко, – але не зламала. Я запам’ятала всі рекомендації і вимоги режисера-постановника і в перервах між уроками в музичній школі взувала підбори, вмикала музику і відточувала модельну ходу».

Далі життя вчительки музики почало стрімко розвиватися в іншому напрямку – модельному. «За дев’ять місяців я закінчила школу моделей, потім взяла участь у конкурсі «Міс Київ-94» і виграла його. Відразу отримала запрошення на конкурс «Міс Україна», – пригадує підкорювачка подіумів, «Міс Україна-1995» і екс-власниця модельного агентства «Karin Model Management Group».

Конкурсні можливості

Влада Литовченко переконана, що конкурси краси – це величезні можливості для дівчини заявити про себе, а також презентувати свою державу на арені краси так само, як це роблять співаки, музиканти, спортсмени, незважаючи на стереотипи, що існують у суспільстві стосовно таких змагань. Адже люди не завжди знають специфіку конкурсів. Зараз багато неформатних змагань, комерційних, і, звичайно, не завжди перемогу отримують дівчата естетичного вигляду. Тому в людей формується стереотипне уявлення про те, що хто захоче, той може виграти конкурс краси, особливо в Україні.

Але канони краси у світі різні. До того ж, конкурси краси презентують не тільки зовнішність, а й індивідуальність, харизму, талант, здібності кожної дівчини. «Дівчина повинна мати характер! – акцентує Литовченко. – Адже дуже непросто під світлом софітів, пильним оком камер, журі, в інтелектуальних змаганнях позиціонувати себе. Тому в дівчини повинна бути сила волі, достатньо артистизму й інших якостей, щоб пройти відбір і перемогти у змаганнях. Я як член журі конкурсу «Міс Україна» можу сказати, що багато дівчат втрачають на конкурсі через хвилювання, порівнювання себе з іншими. Конкурс краси – це конкурс унікальності та характеру».

Влада Литовченко вважає, що дівчину, жінку завжди прикрашають вихованість, манери, розум, культура, освіта, фаховість і толерантність, а головною зброєю є витримка. Сучасний динамічний світ змушує людей тримати руку на пульсі, моніторити інформацію, збирати передовий світовий досвід, постійно вдосконалюватися. Тому важливою складовою успіху людини є самопрезентація та вміння спілкуватися.

Ірина БАБІЙ