У 2016 році Власта Власенко з’явилася в Івано-Франківську стрімко й голосно: всеукраїнська премія ім. Бориса Нечерди, книга поезій «Зґарди» і презентація в Театрі ляльок.

Початок: Богдана Ковалюк

Власта Власенко, вона ж – Богдана Ковалюк, вона ж – Дана Лундяк, живе в Надвірній, але народилася в с. Молодьків Надвірнянського району. Випускниця Молодьківської восьмирічки, Солотвинської середньої школи та філолог з дипломом Львівського національного університету ім. І. Франка. Вперше її надруковані твори побачили світ в 1988 році в районній (тоді богородчанській) газеті «Нове життя». Пізніше – в альманахах літературної студії «Бистрінь», якою керував світлої пам’яті поет та громадський діяч Нестор Чир, яку вона відвідувала, живучи вже в Надвірній.

Вчилася у Львові на факультеті філології, відвідувала літературну студію «Франкова кузня», в якій на той час займалися відомі тепер особистості – Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Юрко Чопик, Місько Барбара, Роман Скиба. Власні вірші Богдані Лундяк на тлі інших літстудійців здавалися не настільки добрими й сучасними, тепер вона каже, що тоді, мабуть, вперше в житті зіткнулася з конкуренцією, якої вона з різних причин не витримала, тож вирішила студію більше не відвідувати.

Після третього курсу Богдана вийшла заміж, хоча вже мала пропозиції залишатися на кафедрі фольклористики. І нове життя закрутило її у своєму звичному танку: народження дітей, домашні клопоти, ґаздівські справи. Згадуючи ті часи, письменниця жартує – «поміняла кафедру фольклористики на сільські екзистенції буття».

Далі було життя в Надвірній, вже згадана літстудія «Бистрінь», де Нестор Іванович не один раз сприяв Богдані, її вірші вже друкуються в надвірнянській районній газеті «Народна воля», журналах «Дніпро», «Січеслав», «Перевал», альманахах літстудії, в обласній періодиці.

Але на Власту Власенко Богдані Ковалюк чекати довелося ще декілька років. Ще мала бути державна робота на посаді заступника голови Надвірнянської РДА з гуманітарних питань, де, за словами Власти, творча натура допомагала їй часто знаходити вихід у складних чиновницьких лабіринтах, сприяла добрим соціальним проєктам і заходам.

Зміна трибу життя: поява Власти

Потім та чиновницька робота мала скінчитися, залишивши після себе певну екзистенційну пустку, яка дала несподівану, але таку бажану, як потім з’ясувалося, нагоду відмовитися від звичного трибу життя, змінити Надвірну на Івано-Франківськ і знайти у собі Власту Власенко. Спочатку для сторінки у фейсбуці, взявши собі ім’я, яке їй дуже подобалося ще зі студентських часів, але потім псевдонім виявився несподівано гармонійним, і Власта Власенко пішла в реальне життя як авторка поетичних і прозових текстів.

На запитання, чим відрізняється Власта Власенко від Богдани Ковалюк, письменниця відповідає так: «Власта – легша, більш повітряна, на відміну від Богдани, вона не прив’язана і не сплутана ланцюгами обов’язків та щоденних зобов’язань. Власта Власенко – це краща версія суспільної Богдани Ковалюк. Бути Властою – це бути легшою в ставленні до людей і до життя, сприймати і приймати його без нашарувань минулорічних досвідів і втрат, забути про всі помилки і непорозуміння, бачити у житті свідомо яскравіший бік».

Перша премія і перша книжка

Влітку 2016 року Власта Власенко стала лауреаткою літературної премії імені Бориса Нечерди. 2017 року у видавництві «Discursus» вийшла друком її перша книга поезій «Зґарди». Вона місить містить 153 твори і складається з трьох розділів: «Крижики», «Переліжки» і «Чепраги», відповідно, з тематикою філософії, любові та містики. Цією книжкою поетка відкрила читачеві свій особливий світ Карпат, їх краси та магії, замовлянь і заклинань.

Письменниця проводить чітку межу між віршами і поезією. Вважає, що віршуванню можна навчити, бо можна засвоїти системи віршування і засоби створення ритму та вправно вміти ними користуватися, а ось поезії не навчиш. Бо це стан відчуттів, це внутрішній кінематограф, в якому працює все одразу: і музика, і слова, і візуальні ряди, і настрій, і атмосфера… Це процес творення, це момент, коли можна зрозуміти будь-якого Бога, коли він творив… Власне, тому Власта більше не проводить поетичних майстер-класів – один раз спробувала і зрозуміла, що це щось схоже на зраду поезії, адже «коли пояснювати поезію – вона невидимо зникає…» Проте з радістю згадує проведений за сприяння декана факультету філології ПНУ ім. В. Стефаника Романа Голода в лютому минулого року майстер-клас «Як слово і ритм роблять кіно», де за допомогою мистецьких засобів всі присутні змогли поринути в неповторне дійство народження її особливої поезії: ритм – візія – слово…

Декілька років тому Власта Власенко почала писати прозу – колоритну, особливу, зіткану з найтонших та найсвітліших спогадів дитинства. 2019 року здобула перше місце у Всеукраїнському літературному конкурсі малої прози імені Івана Чендея з оповіданням «Святий вечір». Це теперішнє повернення в дитинство через прозу для письменниці є дуже знаковим і символічним, бо Власта Власенко вважає, що дитинство – найпрекрасніша, єдина в своєму роді «пора світлих абсолютів», а далі – «час суцільних рефлексій на різноманітні теми, час крутійства та пристосуванства…»

Жанр малої прози вважає дуже цікавим, адже потрібно у два абзаци вмістити пів роману, тому, образно кажучи, він їй здається вищим рівнем майстерності.

Прозу письменниця пише живою розмовною мовою, рясно пересипаною діалектизмами, якими намагається передати чистоту дитячого світосприйняття. І саме діалект допомагає авторці писати природно і по-справжньому, бо діалект, перейшовши і перебувши віки, має багато нашарувань і значень, володіє потужною первісною енергетикою, що відкриває закодовані портали, через які можна повертатися в минуле і потрапляти в своє дитинство і в його найсвятішу правду.

«Діалектизми чесніші в контексті передачі правди відчуттів того часу, в якому я жила, вони не дають збрехати, підфарбувати, на корені рубають цукровані фіґлі штучності і дають емоційній пам’яті проявитися в неспотвореному вигляді», – каже Власта.

Стосовно планів на майбутнє, письменниця планує видати збірку нових поезій та книжку малої прози, а також «одну таку смішну штуку» – книжку «Діточі вірші для дорослих», художнє оформлення якої робить художниця Христина Осташ.

Марія МИКИЦЕЙ