Володимир Гайдар очолював міську архітектуру з липня 2014 до грудня 2015 року. До цього два роки був заступником директора Департаменту містобудування та архітектури, ще раніше працював архітектором у приватній структурі. Він пішов з посади головного архітектора міста наприкінці минулого року після зміни міської влади.

Про місто як територію спільного простору, напрямки його розвитку, збереження історичного середовища та багато іншого – читайте в інтерв’ю Володимира Гайдара «Галицькому кореспонденту».

– Чим займаєтесь після звільнення з посади головного архітектора?

Продовжую займатися проектною роботою. Мене також запросив Євстахій Крижанівський викладати на архітектурному факультеті в університеті нафти і газу. Тем дуже багато, вистачить на бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Тобто ідей для курсових та дипломних робіт. Студенти розробляють їх, цікаво це втілити в життя і презентувати на широкий загал.

– А як можна «включити» молодь чи використати їхні задуми у роботі над міським простором?

Колишній міський голова Віктор Анушкевичус попросив облаштувати «Острів кохання» на міському озері. Я запропонував молодим фахівцям з архітектури це зробити. Та наші люди доволі інертні. Такий об’єкт міг би стати першим в портфоліо молодого архітектора. Тим паче, прикладів ландшафтної архітектури в місті немає. Це вільна ніша, у якій можна себе показати. Але вони не спрацювали. Молодь не розуміє, що є для них шансом, або чекає, що за це будуть відразу платити великі гроші. Але в житті все трохи інакше, всього треба добиватися наполегливою працею.

– А які пріоритетні, нагальні завдання у місті, над якими необхідно працювати?

В першу чергу, робота має вестися у сфері збереження історичного середовища, спадщини, яка нам дісталася. Адже зараз немає розуміння (це стосується і архітекторів), як правильно працювати у тому середовищі, зокрема з пам’ятками архітектури. Чомусь серед історичних пам’яток виникають дивні будинки. До прикладу, будівля на розі Бельведерської та Новгородської. Автор хотів зробити щось сучасне, але прив’язка до старішої архітектури зумовила появу якихось шматків, вкраплень. Щоб правильно інтегрувати в історичну забудову, не конче робити щось на кшталт чогось чи змальовувати якісь форми. Необхідно відчути пропорції, об’єми. Тоді у середовищі може з’явитися об’єкт, який підтримає його, підкреслить старі будинки. Можна зіграти на контрасті, але не пропорцій і форм, а на контрасті матеріалів, сучасних та історичних рішень. Доки ми не навчимося цінувати те середовище, яке у нас є, доти й не зможемо щось нове розплановувати і будувати. Треба розуміти, де ми живемо, які наші корені, історія, від того відштовхуватися і йти вперед.

– Чи є вже напрацювання у цьому напрямку?

Є розроблений історико-архітектурний план, який позначає історичний ареал міста. Це місто в мурах, навіть трохи далі – вулиці Шевченка, Чорновола, Мазепи, вокзал, тобто центральна частина міста від часу його заснування і до початку ХХ століття. В історичному ареалі будь-яке проектування чи будівництво неможливе без розробки історико-містобудівного обґрунтування. Такий вид документації затверджується ще додатковими структурами з охорони культурної спадщини, при цьому враховується відповідне середовище. І це один з потужних етапів контролю.

Ще одна проблема, яку нам залишила радянська влада, – багато промисловості, яка давно не працює. Заводи, фабрики, комунально-складські території необхідно розглядати на предмет перепланування. У спадщину нам дісталися і військові частини, які базувалися майже у самому центрі міста. Це був серйозний резерв для міста, але зараз ми бачимо, як ним скористалися – їх просто забудували. А тут могли бути сквери, бізнес-центри, тобто попри комерційну забудову мали бути передбачені об’єкти загальноміського значення.

Є ще одна проблема, вирішити яку доволі важко. У тих, хто займається плануванням міста, немає стратегічного бачення далекої перспективи планування. Розвиток міста здебільшого залежить від вибору правильних векторів. Та стратегія, яка є сьогодні, дріб’язкова і виглядає, як ямковий ремонт. Крім нагальних речей, які плануються щороку чи щомісяця, має бути довготермінове планування. Це і є генплан. Але він сам питання не вирішить. Для повноцінного розвитку мають діяти три напрямки: економічне планування, соціальне та генпланування. Якщо їх правильно сумістити, місто може бачити своє майбутнє.

Наразі відірватися від «ямкових ремонтів» або немає бажання, або недостатньо фахівців, а якщо фахівці і є, то до них не дослуховуються. Завдання міського голови – звести ці напрямки і налагодити співпрацю між ними.

– Які ще документи, окрім генплану, мають бути прийняті в місті для повноцінного його розвитку?

Генплан – це укрупнений план розподілу території. Наступним етапом є новий документ, введений в законодавстві – це зонінг-план. Він чітко прописує призначення конкретних територій. Якщо правильно зробити зонінг на основі генплану і є сумніви щодо того чи іншого питання, це можна скоригувати. Він має таку ж процедуру, як і генплан. І цю процедуру треба запускати.

– Генплан – це не панацея від незаконної забудови. А що має бути застосовано, щоб припинилося будівництво у невідповідних місцях?

У будь-якому випадку має бути розроблена система покарань. Людина повинна розуміти, що втратить більше. Тоді документ буде працювати, яким би недосконалим він не був. У будь-якому випадку необхідно розробляти зонінг-план, який дасть можливість деталізувати. Якщо працює контроль і система покарання, то працюють усі необхідні документи – містобудівні чи державні будівельні норми. Усе, що не карається, активується.

– Окремим напрямком роботи архітектури була розробка концепції щодо розміщення реклами в місті. Розкажіть коротко, що вдалося зробити?

Ми розробили концепцію розвитку зовнішньої реклами. Територія міста розділена на зони. Є навіть нульова зона, повністю вільна від реклами, проти цього воюють лобісти рекламного бізнесу. Це сквери, парки, вокзал, Вічевий майдан, сквер Міцкевича, «стометрівка». Наразі реклама там є, але було б добре забрати. Далі зони витягуються по вулицях. Загалом, є чотири зони. У кожній зоні чітко прописані класифікатори і набір елементів, які можна тут використовувати. Ближче до центру формат менший, і навпаки. Цю концепцію слід затверджувати. Наступним етапом має бути конкретизація елементів на кожній вулиці, відстані між рекламними конструкціями.

– Певна робота велася і стосовно вивісок?

У 2012 році архітектура розробила вимоги щодо вивісок. Вони нічим не гірші, ніж ті, що застосовують, скажімо, у Львові. Але у нас вони просто не діють. Підприємці прапорами махають, кричать про патріотизм на кожному кроці. А коли справа доходить до того, що треба почати з себе і щось змінити довкола, навіть ту ж вивіску, вони готові битися, але на поступки чи зміни не підуть.

Колективна свідомість у нас уже є, а індивідуальної ще немає. Ми ще не готові за межу свого паркана пустити. Місто – це територія спільного існування. Не можна ставити свій паркан і казати, що за ним роблю, що хочу. Кожен має співіснувати у міському просторі. І якщо є правила, їх необхідно виконувати.

Вимоги до вивісок дуже добре прописані. Але це слід ширше доносити. Має бути модно жити у місті і відчувати себе приналежним до того міського середовища. Вивіска має бути, як модний аксесуар, і виглядати відповідно до того, що в людини всередині. На «тілі» будинку має бути акуратний аксесуар, який підкреслить і додасть йому шарму, а не перетягуватиме на себе увагу.

– А в якому географічному напрямку має розвиватися місто?

Івано-Франківськ розміщений між двома річками. Між ними мало місця для розвитку, тож зараз ми варимося у своєму соку. Один автомобільний міст прокладено через Бистрицю Солотвинську – це вулиця Галицька, а другий на вулиці Незалежності через Бистрицю Надвірнянську. Більше мостів, окрім залізничного, немає. У генплані передбачені мости ще у кількох місцях. Вони зовнішні, розраховані як об’їзні. Але потрібні ще внутрішні. Наприклад, міст з вулиці Берегової до «німецького озера» відкрив би прямий доступ до обласної лікарні. І це дасть можливість розвантажити основний міст.

Питання, куди розвивати місто, виникає часто. Одним із варіантів вирішення є Тисмениця, адже там великі території. Для цього необхідні мости. Але коли ті мости будуть реальні? Мене дуже дивує, що на вулиці Коновальця розмістили аеропорт. Тут же суходіл, дві річки розходяться в сторони, і саме тут є місце для розвитку. Замість того, щоб аеропорт реконструювати, його треба виносити окремо за місто в межах доступності.

Це такі стратегічні речі, які треба планувати на рівні області. А то й міністерств, які тут залучені. Це понад 400 гектарів території. Ми тут затиснуті, не можемо вийти назовні, а ця величезна територія пустує. Якщо аеропорт має запрацювати, може, логічніше буде побудувати новий?

Розмовляла Ірина ФЕДОЛЯК

 

ВСТАВКА:

«У тих, хто займається плануванням міста, немає стратегічного бачення далекої перспективи планування. Розвиток міста у більшості залежить від вибору правильних векторів. Та стратегія, яка є сьогодні, дріб’язкова і виглядає, як ямковий ремонт».