Відомий актор розповів про свою дружбу з військовими авіаторами та найголовнішу роль у житті.

Наприкінці вересня 114-та бригада тактичної авіації відзначала 75-ту річницю від дня заснування. Під час святкування четверо пілотів отримали високі нагороди – Ордени Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Одним із почесних гостей святкування в Івано-Франківську був актор Володимир Талашко, для якого роль лейтенанта-авіатора Сергія Скворцова у фільмі «В бій ідуть лише «старі» стала знаковою у кар’єрі і практично на все життя зв’язала з військовими авіаторами.

– Володимире Дмитровичу, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея привітати військових льотчиків зі святом?

Я завжди радо сприймаю запрошення поїхати у гості до військових: багато відвідую різні підрозділи, бував і в зоні АТО, виступав перед пораненими у шпиталях, але льотчики – це найсердечніше для мене, бо я ніби один із них (сміється). Коли мені зателефонував командир і розповів про історію бригади, я дав згоду не розмірковуючи. Адже бригаду сформували, коли вже рік вирувала Друга світова війна. Перші два командири авіаторів загинули в боях. Їхню справу до кінця війни продовжив легендарний ас Петро Покришев. Я в кожній людині бачу долю, а в кожній долі – сюжет. Тим паче в 75 років… Розумієте, для людини – це ціле життя, а для підрозділу складається епоха з багатьма героїчними  сторінками та долями Людей, саме з великої літери, завзятих і відданих справі. Як-от теперішній командир частини, полковник Юрій Погорілий, якого за героїзм у зоні АТО відзначено орденом Богдана Хмельницького.

– Сьогодні, коли ведуться бойові дії на сході країни, багато хто зі скептиків скаже, що не час для свят. Як Ви ставитеся до цього?

Не погоджуюсь. Цей захід передовсім є даниною пам’яті всім тим, хто присвятив та віддав життя небу Батьківщини. І я наголошую: це потрібно не мертвим, це потрібно живим! Це безцінна нагода для молодшого покоління захисників доторкнутись до історії, зустрітись з ветеранами, подякувати їм, перейняти досвід. Ніщо не може замінити живого спілкування. Я задоволений теплою атмосферою зустрічі і вдячний за можливість долучитись до зміцнення зв’язку поколінь та культурного розвитку. Пісня і слово, вірші і кадри з фільму, виступ чудового музичного колективу Івано-Франківської обласної філармонії – побільше б таких свят у наш час.

На жаль, я пам’ятаю роки, коли військові, тільки закінчивши вищі навчальні заклади чи навіть послуживши, змушені були звільнятись і йти у бізнес. Чоловіки, природжені літати, відмовлялись від своєї мрії, бо в армії не було навіть пального для літаків. Так не повинно бути, і в цьому плані ворог зробив нас сильнішими. Армія сьогодні, як ніколи, з народом та нарешті переживає певний підйом. Маю надію, що й після закінчення неспокійного часу військові залишаться в авторитеті, а льотчики і надалі будуть мати можливість літати.

– Фільм «У бій ідуть лише «старі» зіграв величезну роль у вихованні поколінь військових, і зокрема льотчиків…

Роль культурного виховання взагалі важко переоцінити. На жаль, культурі, як і армії, у нашій країні в передостанні роки приділялося замало уваги. Розповідають, що буцімто під час Другої світової війни англійському прем’єр-міністру Вінстону Черчілю декотрі з міністрів його уряду намагалися довести необхідність скорочення бюджету на культуру та мистецтво, посилаючись на військовий час. На це політик відповів: «А за що ж, власне, тоді ми воюємо?!» Якщо б люди більше уваги приділяли культурному розвитку, вважаю, конфлікту на сході взагалі б вдалося запобігти чи навіть уникнути.

– Приємно було побачити Вас у патріотичному ролику до Дня Перемоги. Дідусь-офіцер одягає військову форму, виблискують бойові нагороди, а на зв’язку його онук, що збирається захищати нашу Україну на сході. Чим була для Вас ця невелика роль?

У мене відчуття, що я все своє свідоме акторське життя чекав саме на цю роль. Відчуття, начебто життя мого героя Сергія Скворцова не обірвалося на недоспіваній ноті пісні «Ніч яка місячна…» Пишаюсь, що зміг зберегти образ офіцера і донести його до нинішніх часів гідно, не розмінявшись на дрібні ролі у мильних серіалах. Пригадуєте ще одну крилату фразу з фільму про льотчиків: «Найскладніше – це чекати». Механік чекає повернення машини і екіпажу, мати чекає сина, дружина – коханого, діти чекають батька, а актор чекає на роль свого життя. Це було найскладніше. У цій невеличкій ролі стільки втілено, у мене ніби друге дихання відкрилося, я й сам повірив, що мій герой не загинув під час війни, а вижив, служив, мав кохану дружину, діток, виховав чудового онука. Ціле життя у хвилині…

– Дякую за розмову. Чого б Ви побажали авіаторам та всім українцям?

Я хочу побажати усім нам мирного неба над головами і, звичайно, «будемо жити!»

 

Розмовляла начальник прес-центру повітряного командування “Захід”, майор Ірина БАРАНОВА

 

Для довідки: Бойовий шлях 114-ї бригади тактичної авіації розпочався 1940 року у Ленінградській області. Усього за роки Другої світової війни було здійснено 8682 бойові вильоти, знищено 387 ворожих літаків, 710 одиниць бойової техніки та озброєння. За час свого існування підрозділ базувався на аеродромах Ленінградської області, Білорусії, Естонії, Угорщини, Чернівецької та Львівської областей, Чехословаччини, а тепер – Івано-Франківщини. Сьогодні військові авіатори виконують бойові завдання із захисту повітряного простору й у східних областях нашої держави. За вагомий внесок у виконання бойових завдань, високий професіоналізм, ініціативу та наполегливість в ході виконання завдань в  зоні АТО четверо військових Івано-Франківської бригади тактичної авіації були нагороджені почесними нагрудними знаками “За досягнення у військовій службі ІІ ступеня”, ще восьмеро – відзнаками “За зразкову службу”.