Франківський фермер уже кілька років відновлює популяцію буйволів, які в Україні стали мало не екзотичними тваринами. На Прикарпатті це поки що єдина буйволяча ферма. А з цінного молока господар хоче виробляти екопродукти. Вже незабаром він відкриє контактну ферму під Франківськом, де, окрім буйволів, відвідувачі зможуть побачити інших цікавих тварин.

Дарма, що мають великі роги

Аби побачити буйволів, довелося немало пройти. Взагалі все господарство займає аж 114 гектарів. Спершу величезний сад із яблуньками, далі через велетенський господарський двір і стайні – саме тут живуть буйволи і решта худоби. Але з ранку до вечора тварини на пасовиську, тому прямуємо туди. Добряче витоптані худобою стежки не дають заблукати. Нижня частина дерев, що на шляху, без жодного листочка – все з’їли буйволи.

Красенів видно здалеку. Вони облюбували собі невеличке болітце посеред пасовиська і всім табуном там хлюпаються, задоволено посопуючи – занурилися по саму шию. Дай їм волю – узагалі б не вилазили з води.

Річ у тім, що буйволи мають дуже товсту шкіру, їм гаряче в спеку. А ще завдяки болоту чи воді вони рятуються від надокучливих мух. Коли влітку часом це болітце висихає, вони страшенно мордуються – не можуть без води. Тоді намагаються залізти в потічок, але там небезпечно – сильні обриви. А ще буйволи чутливі до холоду. Як тільки їх привезли на цю ферму, то спершу вони ніяк не могли адаптуватися до місцевого клімату і якось узимку навіть відморозили вуха.

На пасовиську буйволи тримаються осторонь решти худоби: корів і овець. «Тут головні корови, – усміхається пастух Петро Рожко. – Корови можуть іноді навіть буцати буйволів. А ті й не сперечаються – відходять подалі. Буйволи від природи дуже миролюбні, всім поступаються. І дарма, що мають такі великі роги. Дають гладитися, можна навіть трохи верхи покататися. Корови, наприклад, більш метушливі».  

Торік дві буйволиці загинули. Тепер залишилося тільки семеро: два самці, чотири самиці і одне ще зовсім молоде. Імена мають тільки двоє: Софія і Мамба. Цікаво, що в буйволячому стаді побутує матріархат – усіма керує буйволиця.

«Вони дуже чемні, навіть вівці не такі послушні. Буйволи весь час тримаються коло мене. На відміну від корів. Онде гляньте – поки з вами говорив, корови аж куди забрели! Мушу бігти вертати», – усміхається Петро і хутко несеться до них.

Поступилися машинам

Ще здавна в Карпатах люди тримали буйволів не лише заради цінного молока, але здебільшого використовували їх як тяглову худобу: орали, валили ліс, перевозили вантажі тощо. Однак з часом буйволи поступилися машинам. А нищівного удару популяції завдала колективізація. Буйволи не могли вжитися в колгоспах. Ці тварини звикають лише до однієї людини, яка їх доїть, доглядає. Тоді більшість карпатських буйволів пішли на м’ясо саме через свою впертість і небажання давати молоко чужим людям.

Вплинула на буйволів і меліорація. Адже вони живуть переважно біля болотистих територій. Через осушення водойм тварини не мали змоги охолоджуватися.

На сьогодні в Україні налічується лише кілька сотень буйволів. Більшість – на Закарпатті. Адже це теплолюбні тварини. У холодну пору буйволи ще здавна рятувались біля теплих термальних джерел. Взагалі вода – це їхня стихія, буйволи обожнюють купатися. Крім того, карпатські буйволи – дуже розумні тварини. Кажуть, їхній інтелект прирівнюється до інтелекту собак, а викопні рештки свідчать, що вони застали і мамонтів.

«Мені здається, вони розумніші і за корів, – розповідає пастух Петро Рожко. – Завжди тримаються купи. Коли хтось із буйволів губиться, решта починають кликати, перегукуватися, мають специфічний крик, і так швидко знаходять одне одного». 

Буйволи завдяки сильному імунітету не потребують вакцинації. Майже не хворіють на інфекційні та паразитні захворювання. Їхній імунітет стійкіший до шкідливого радіаційного випромінювання. До їжі вони менш вибагливі, ніж звичайні корови. Їх задовольняє проста, багата на клітковину їжа, але її має бути утричі більше. До речі, один буйвол у вазі може дотягувати до тонни. А за позначками на рогах, кажуть, можна порахувати, скільки тварині років.

Почалося з саду

Коли франківський фермер Роман Яковин задумав буйволячу ферму, друзі і колеги просто сміялися з нього, мовляв, це ж не вигідно. Бізнесмени зараз женуться за швидкими грошима, а Роман бачив перспективу в майбутньому.

Так, одна мала особина буйвола карпатського коштує щонайменше 500 євро, тоді як телятко – лише 2000-4000 гривень. Дорослого буйвола можна придбати десь за дві тисячі євро. Аби почати виготовляти молочну продукцію, треба близько 60 буйволиць. До того ж, молока виходить мало, удвічі менше, ніж коров’ячого, це не промисловий напрям. Буйволиця дає 5-6 літрів на день, а корова – приблизно 10-12 літрів.

Зараз на франківській фермі ще бракує буйволів, аби виготовляти сири, але Роман каже, що це обов’язково буде, бо власне заради цього він і затіяв розведення цих тварин.

Найвідоміший сир з буйволячого молока – моцарела. Має особливий смак і дуже корисний. Для приготування якісної моцарели використовується тільки найсвіжіше молоко буйволиць. Воно менш солодке, ніж коров’яче, удвічі жирніше, містить утричі більше кальцію і білка. Не містить антибіотиків, а ще – казеїну та холестерину. Зате багате магнієм, цинком, фосфором, вітамінами А та В.

Роман купував буйволів на Закарпатті. Перших двох самиць викупив якраз, коли їх мали здавати на бійню. А взагалі буйволів дуже мало в Україні, тому навіть за наявності грошей їх доведеться купувати поступово.

«Все почалося з саду ще вісім років тому, – усміхається Роман. – Вісім гектарів – під яблуні, 19 гектарів засадили горіхами. Дерева тут кроплять мінімально, бо якщо взагалі нічим не кропити, то дерева дуже сильно хворіють. Всі плоди йдуть на продаж. А тоді виникла ідея ферми. Найперше, аби забезпечувати місто дійсно якісним м’ясом, без хімії. Тварин ми не годуємо ніякими стимуляторами росту, даємо лиш препарати від глистів і бліх. Наприклад, з м’яса угорської сірої корови і угорської мангалиці (свині) виходять дуже смачні сиров’ялені ковбаси. Зараз для великого продажу м’яса нам ще бракує маточного поголів’я, але це лише питання часу».  

Роман каже, що мріяв про власну ферму ще з дитинства, тому це дійсно справа всього його життя. Чи не щодня приїжджає сюди, аби просто відновитися душею, відпочити від «асфальту». Хоча вже стільки років фермер сюди поки що лише вкладає гроші. Каже, якби не мав іншого бізнесу, який і годує його сім’ю, то вже би збанкрутував. «Якби я мав ціль лише тупо заробити грошей, то закрив би цю справу ще на етапі двох-трьох років. Але цей бізнес у мене для душі», – усміхається чоловік. 

Є що подивитися

11-річна донька Ірина, яку він називає своїм креативним директором, ще давніше підкинула батькові ідею, аби на території ферми відкрити ресторан, де подаватимуть екологічну продукцію власного виробництва. Та й площа тут велика – є де погуляти і що подивитися.

А вже найближчим часом Роман планує відкрити контактну ферму, де проводитимуть екскурсії. Там можна буде побачити не лише буйволів, але й овець, красивих угорських сірих корів, муфлонів, плямистих оленів, шотландських корів і ще такий рідкісний вид корів, як тибетський бик. Роман познаходив їх усіх в інтернеті.

А поки що до величезного фермерського саду люди приїжджають, аби сфотографуватися, тут є навіть спеціальна фотозона. З тваринами теж роблять цікаві світлини. Тим паче їх вдосталь і різних порід. Окрім буйволів, є кучеряві свинки, французькі мінівівці, красиві угорські сірі корови, бурські кізки і навіть один ослик.

Наталя МОСТОВА