Життя солдата-гранотометника обірвалося 6 серпня через травму, отриману на війні.
Віталій з минулого року служив гранатометником у 78 полку десантно-штурмових військ, а до того з 2014 року волонтерив. Він понад сотню разів возив допомогу бійцям у найгарячіші точки і добре знав, що таке війна.
Як йдеться в дописі, після повномасштабного вторгення Віталій не зміг сидіти вдома, тож вирішив взяти зброю до рук і стати на захист Батьківщини.
За два тижні до смерті, в бою під Оріховим, Віталій отримав контузію і черепно-мозкову травму, але помер вдома.
Напередодні військовий повернувся додому з поля бою і наче щось відчував, бо на відпочинок часу вирішив не гаяти та одразу кинувся до справ: почав обдзвонювати друзів, щоб знайти пікапи для побратимів.
Під час зустрічі з волонтерами, Віталій встиг сказати, про що мріє:
"Народ, я все маю, але потрібно допомогти моїм хлопцям з 78 полку, щоб вони змогли врятувати своє життя, бо майже всі автівки ворог знищив під час останнього обстрілу. Треба якнайшвидше організувати збір. Думаєте, у нас вийде?"
Після цього військовий помер наступної ночі.
"Спілка волонтерів Прикарпаття" організовує #донат_пам'яті_Віталія_Дзібія. Усі зібрані кошти будуть перераховані на придбання автівок для 78 полку десантно-штурмових військ ЗСУ.
Ціль: 1 000 000 ₴
Посилання на збір коштів. Номер картки банки - 5375 4112 0773 4547
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні