Життя солдата-гранотометника обірвалося 6 серпня через травму, отриману на війні.
Віталій з минулого року служив гранатометником у 78 полку десантно-штурмових військ, а до того з 2014 року волонтерив. Він понад сотню разів возив допомогу бійцям у найгарячіші точки і добре знав, що таке війна.
Як йдеться в дописі, після повномасштабного вторгення Віталій не зміг сидіти вдома, тож вирішив взяти зброю до рук і стати на захист Батьківщини.
За два тижні до смерті, в бою під Оріховим, Віталій отримав контузію і черепно-мозкову травму, але помер вдома.
Напередодні військовий повернувся додому з поля бою і наче щось відчував, бо на відпочинок часу вирішив не гаяти та одразу кинувся до справ: почав обдзвонювати друзів, щоб знайти пікапи для побратимів.
Під час зустрічі з волонтерами, Віталій встиг сказати, про що мріє:
“Народ, я все маю, але потрібно допомогти моїм хлопцям з 78 полку, щоб вони змогли врятувати своє життя, бо майже всі автівки ворог знищив під час останнього обстрілу. Треба якнайшвидше організувати збір. Думаєте, у нас вийде?”
Після цього військовий помер наступної ночі.
“Спілка волонтерів Прикарпаття” організовує #донат_пам’яті_Віталія_Дзібія. Усі зібрані кошти будуть перераховані на придбання автівок для 78 полку десантно-штурмових військ ЗСУ.
Ціль: 1 000 000 ₴
Посилання на збір коштів. Номер картки банки – 5375 4112 0773 4547
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи