Княгиня Ольга і Голда, Крістіна Мільман і Палагна, Марія-Магдалина і Гулюмкан, Місіс Клакетт , Місіс Томсон і Місіс Севідж… Без неї неможливо уявити Івано-Франківський академічний музично-драматичний театр. Чоловіки в неї не можуть не закохатися, жінки не можуть нею не захоплюватися. Народна артистка України і провідний майстер сцени Жанна Добряк-Готв’янська тішить театральну публіку майже 45 років, впродовж яких зіграла сотню ролей, проживаючи в них численні життя найрізноманітніших персонажів. Вона є улюбленою актрисою багатьох театралів і режисерів й однією з найбажаніших партнерок по сцені в театральному колективі. Напередодні ювілею найкраще про неї можна розповісти вустами колег – тих, з ким вона живе на сцені і з ким фанатично віддається театру.

 

Ростислав ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ, директор Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру, народний артист України:

«Коли я прийшов працювати (ще актором) у наш театр, чесно скажу, був закоханий у Жанну Володимирівну – як у жінку і в актрису… Багато театрознавців і критиків стверджують, що таких актрис, як Жанна Добряк-Готв’янська, в Україні з її покоління можна на одній руці перелічити. І це правда. Вона – як пластилін, вона на сцені може «любе» і вміє себе ламати, що для режисера напрочуд важливо. Я до цих пір не вірю в цьогорічний її ювілей, бо й досі дивлюся на неї насамперед як на красиву жінку – привабливу, бажану, дуже розумну, а ще як на надзвичайно талановиту актрису. Жанна Володимирівна дуже швидко отримала звання заслуженої, здається, в 28 років – це був такий феномен. І я як директор театру ініціював і всіляко підтримував присвоєння наступного звання – народної, адже вона народною вже давно була для глядачів. І зараз Жанна Володимирівна залишається однією з найзадіяніших і найкращих актрис нашого театру».

 

Ігор БОРИС, режисер-постановник, м. Харків:

«Зустріч з нею відбулася в період, коли театр розпочав новий етап осмислення природи існування актора на сцені. Жанна була готова до створення іншого мислення персонажа, поведінки та почуттів, що виразилося в таких ролях, як Палагна в «Тінях забутих предків», Гулюмкан в «Пласі», Марія-Магдалина в «Іуді Іскаріоті», Ванда в «Шрамах на скалі» та ін. Маючи природне надзвичайне акторське обдарування, вона може працювати в будь-якому жанрі і виді драматургії: трагедії, драмі, трагікомедії, комедії, водевілі, мюзиклі… На мою думку, школа практична театральна та школа морально-етична Жанни Готв’янської є зразком високого професіоналізму».

 

Микола ЯРЕМКІВ, режисер-постановник, м. Київ:

«Уперше в роботі я з зустрівся з Жанною ще в 90-х. Вона в мене зіграла головну жіночу роль у виставі «Люсі Краун». Але, окрім іншого, мене цікавила ще й особистість цієї акторки: Жанна від Бога має настирливість, працелюбність і безупинний пошук, що мені страшенно імпонує. І в результаті вийшла дуже цікава і наповнена вистава. Наступна наша спільна робота – десь через 8-9 років – за п’єсою «Тартюф», де вона грала Доріну і була на висоті, зрештою, як завжди. А в моїй постановці «Тев’є Тевель» Жанна зіграла Голду. І на сцені був не просто якийсь персонаж, а жива людина, з біографією, зі своїми болями. І глядач сприймав те, що на сцені, не тільки вербально, на рівні інформації, а головне – як проживання цієї ролі глибокою психологічно людиною, Актрисою…»

 Тереза ПЕРЕТА, народна артистка України, провідний майстер сцени:

«Знаю Жанну Володимирівну ще з кінця 60-70-х, коли вона в нас у студії вчилася. І дуже люблю її як людину і актрису. Ми разом грали у низці вистав, пригадую «Тіні забутих предків», де вона грала одну з найбільш характерних ролей – Палагну, хоча вона більш лірична героїня. Я була просто вражена тим, наскільки прекрасно Жанна зіграла роль іншого характеру. Вона дуже багатогранна.

Жанна мене завжди вражає своєю чесністю і відданістю театру. У неї нема заздрості.  Вона грамотна і розумна, талановита, прекрасна мати свого сина й прекрасна дружина.

А в найновішій нашій виставі «За дверима бажань» Жанна просто з першої читки знайшла образ, як ніхто з нас. І мені здається, що в театрі нема актриси, яка могла би зіграти краще».

Андрій КИРИЛЬЧУК, режисер, артист драми:

«Зізнаюсь, я не один раз, коли готували виставу «За дверима бажань», під час репетицій вигукував їй «браво» та летів додому окрилений відчуттям театральної магії… Жанна Володимирівна – яскрава та непересічна, а ще – неймовірно працьовита. Увесь її життєвий графік підпорядкований театру! Для неї театр – це не робота, це її життя. Надзвичайно вимоглива до себе, пунктуальна та дисциплінована! Вона володіє унікальною властивістю внутрішньої імпровізації в чіткій партитурі ролі, якою живе.

Її творчий шлях – це колосальний досвід, яким вона радо ділиться! Особисто я їй надзвичайно вдячний за пошук та спільний творчий шлях! Тішусь, що наш театр має актрису такого рівня!»

Віктор ВІТУШИНСЬКИЙ, заслужений артист України:

«Моя перша вистава з Жанною – «Голубі олені». У неї вже тоді була головна роль, а я тільки прийшов у театр, це був 1973 рік. Нам тоді було ледь за 20… І відтоді знаю Жанночку завжди емоційною такою, у неї на сцені завжди працює сердечко, душа. Багатьом акторам треба довго до цього йти, а Жанні – ні, вона народилася з цим.

І що мені ще страшенно подобається: Жанночка «грає» актора, свого партнера. Тобто вона на сцені слухає і відчуває інших, і коли граєш із нею очі в очі – просто не можеш збрехати чи схибити… Я навіть білою заздрістю заздрю, що ось актор Олександр  Шиманський у «Змішаних почуттях» має можливість грати з нею тільки вдвох на сцені…»

Орест ПАСТУХ, режисер-постановник, артист:

«Уперше Жанну Добряк-Готв’янську я побачив ще будучи студентом. І потрапив на сцену саме тоді, коли вона була провідною актрисою театру, адже левова частка вистав трималася власне на ній. Це «Ще не вечір», «Княгиня Ольга», «Моделі сезону», «Шлюб по-італійськи», «Украдене щастя»… І можна цей список продовжувати і продовжувати. З першого знайомства вона запала в око, і мені як актору свербіло зіграти разом із нею. Адже в Жанни Володимирівни є своєрідний психотип, не притаманний багатьом актрисам, особливо українським. Це та актриса, яка може грати чи не всю європейську драматургію, причому дуже солідну – ось такий у неї рідкісний діапазон. А ще Жанна Володимирівна – це… Ну, десь так: іде людина вулицею, зустрічає її й розуміє – оце так, оце актриса пішла! Довкола неї є невидимий мистецький наелектризований ореол.

Як режисер я працював із Жанною Володимирівною в роботі «Тітка Чарлі» (Місіс  Томсон), «У неділю рано зілля копала» (Дубиха). А потім ми зустрілися, коли я прочитав п’єсу Річарда Баера «Змішані почуття», і я розумів, що героїня, прописана в Баера (дуже рідко так трапляється) – навіть до міміки на обличчі – ось, це вона! У Жанні Володимирівні є внутрішня догма, яка не дозволяє їй впасти на якийсь нижчий рівень. Ця актриса завжди піклується про те, щоб у фіналі була якісна робота. Вона пекельний трудоголік. Якщо потрібно повторити 150 разів, вона зробить 160 разів! Власне за таким принципом будувалася наша робота в «Сарані», де Жанна Володимирівна мала доволі складну роль і для багатьох відкрилася з зовсім іншого боку».

Любов НІКОЛАЄНКО, заслужена артистка України, провідний майстер сцени:

«І талант, і почуття гумору в неї колосальні. Вона в нас завжди молода, це жінка, яка не має віку, для неї ювілей – це не вік, ніхто в це не вірить! А як гарно вона співає, в неї чарівне сопрано! Я би її слухала і слухала. Як тільки їдемо на гастролі, я її прошу: Жанно, заспівай мені… Як людина вона дуже скромна, сімейна. Вона фанатично віддана професії. Вона не пліткує, тому що в театрі є усе, якщо не буде пліток і підводних течій, то це не театр. Жанна не бере в цьому участі. Вона ніколи не скаже поганого слова, ніколи не вступить у конфлікт з режисером, вона вихована й інтелігентна. Для мене Жанна дуже хороша партнерка, що дуже важливо».

 

Записала Наталя ТКАЧИК