Бойовик, драма, трилер

Режисер: Девід Еєр

У ролях: Шая ЛаБаф, Боббі Сото, Синтія Кармона, Хосе Каньєхо Мартін, Cheyenne Rae Hernandez

Девід (Боббі Сото) і хлопець на прізвисько Кріпера (Шая ЛаБаф) щодня невтомно збирають борги з шестерень кримінальної системи Лос-Анджелеса. Хтось віддає вчасно і повну суму, а от більш легковажних чекає незавидна доля. До справи долучається Кріпера, який з арсеналу знарядь тортур вибирає найкращий для ситуації засіб: бензопилу, дриль або, наприклад, пістолет. У перервах і по дорозі до нової точки напарники, забувши про свою брудну роботу, мило базікають про медитацію, сім’ю та дієту. Їхні одноманітні будні обриваються, коли в місто повертається гангстер Каньєхо (репер Хосе Каньехо Мартін). Гроші платити він не хоче, підкорятися – теж, тим більше, що глава злочинної верхівки Чарівник керує з в’язниці, і в голові бунтаря народжується ідеальний план дебошу.

Теми дружби, товариства, а разом з ними і кримінальних розборок у творчості Девіда Еєра – магістральні. Починаючи від його найкращої роботи «Патруль», режисер, крім усього іншого, міркував про людей на межі: особистостей, які перебувають між законом і беззаконням, добром і злом. Тих, хто зберігає зовнішній баланс між крайнощами, проте сам у ці крайнощі не впадає.

«Вибиваючи борги» – кіно такого ж роду. І фільм про дружбу (класична сюжетна лінія з бадді-муві про двох абсолютно різних напарників), і своєрідна спроба створити робочу ієрархію злочинності Лос-Анджелеса, де колектори – чесні і справедливі судді, які цілком контролюють потік грошей, головного ресурсу будь-якої мафії. Найкраще тут Еєру вдається перше. Його тяга до буденних, відсторонених розмов людей у формі (не важливо, чи це поліцейський жилет, чи костюм колектора) призводить до створення унікальних позажанрових характерів. Персонажі ЛаБафа і Сото, що б вони не обговорювали, роблять це природно й чарівно: дні народження, дівчата, огидний запах риби з контейнера – безглузда балаканина перетворює героїв-масок на людей. Навіть злочинна система тут химерно-унікальна. Поки бос відправляє накази з в’язниці за допомогою маленьких папірців, його підлеглі з рук у руки, як у якомусь heist-movie, передають гроші й акуратно упаковують їх, перед тим намалювавши на стікері ім’я боржника. Паралельно з цим у збройний конфлікт готується вступити Каньєхо – безумець, який перед бійнею проводить дикий мексиканський ритуал і омивається в крові жертви-дівчини. Такі дрібниці у Еєра, як і раніше, задають історії, яка начебто існує на жанровій площині, неповторний божевільний тон. І навіть строкате насильство, за смакування якого деякі західні критики лаяли режисера, у «Вибиваючи борги» не позбавлене шарму.

Загалом, це міг бути найкращий фільм Девіда Еєра після виходу «Люті» – масштабного військового блокбастера, який теж, до речі, багато в чому вписується у рамки бадді-муві. Здається, якби протягом усього хронометражу ЛаБаф і Сото просто роз’їжджали по сонячному LA з його дивними зграями і бандами, а поміж тим базікали про зв’язок метричної системи і гамбургерів, глядач би отримав картину про іншу сторону барикад, де, як відомо, теж є людські характери. Принаймні повторення тієї ж успішної моделі виглядає краще, ніж результат, якого Еєр досягає сам. Обірвавши діалогове кіно про будні колекторів, він починає насильно підганяти фільм під жанровий шаблон, роблячи магістральною лінією розбірки двох угруповань. Зате, вриваючись з розмовою про природу влади, абсолютно недоречною в контексті історії, і сюжетом про помсту, скромний камерний трилер перетворюється на b-movie з сюжетними поворотами з хітів VHS, де головна інтрига –гігантське тату Шая ЛаБаф на всі груди, набите заради зйомок. Катарсису тут не відбувається, а жанровість нахилилась в бік ідіотського exploitation. Еєр завжди тяжів до таких форм, але, як і його герої, майстерно відчував межу. Цього разу, правда, приціл виявився збитим.

ФЕЛІНСЬКИЙ