Щоб сформувати лояльну суспільну думку, кожен політичний режим обирає об’єктом свого впливу молоде покоління. На західноукраїнських землях у міжвоєнний період (1920-1939 роки) польська влада теж намагалася впливати на молодих галичан. Уряд другої Речі Посполитої сподівався, що виховає відданих громадян, запровадивши ефективну систему шкільництва. Було зрозуміло, що сила держави залежить від кількості активних громадян, які беруть безпосередню участь у громадсько-політичному житті. Для цього потрібно було пасивну більшість народу залучити до служіння Вітчизні. Це вимагало тривалої і виснажливої праці, передусім освіти широких мас. Польська еліта стала потужним гравцем на політичній арені другої Речі Посполитої. Створені нею молодіжні громадські організації сприяли культурному та освітньому розвитку польських громадян, формуванню національної моралі, патріотизму, популяризації спорту, здорового способу життя та військової справи.

Практичні заняття гуфца із орієнтування на місцевості в лісі.

Група дівчат із гуфца, під час стрілецьких занять у літньому таборі ВП. Ряд дівчат у положенні для стрільби лежачи в сосновому лісі. Дівчина на передньому плані – з гвинтівкою, решта дівчат тренується здійснювати прицілювання на палицях. Частина дівчат в уніформі – беретах та капелюшках.

У період 1925-1939 років у польських середніх навчальних закладах почали запроваджувати шкільні загони (гуфци) за ініціативою Організації підготовки жінок до оборони краю (ОПЖдОК) – польської напіввійськової організації, що виступала за надання військової освіти жіноцтву. Основною формою організації військової підготовки старшокласниць у середніх та вищих навчальних закладах були загони військової підготовки, а основною позашкільною формою – літні табори військової підготовки. Українки офіційно проходили військову підготовку з 24 травня 1937 року, після запровадження спеціальної програми з військової підготовки в сільській місцевості. Однак вона, на відміну від програми для польок, мінімізувала обсяг військових знань та здійснювала підготовку за основними фемінними (жіночими) видами діяльності. Через наростання міжнародної напруги напередодні Другої світової війни було переглянуто та вдосконалено концепцію оборони країни, відповідно до якої все населення другої Речі Посполитої мало бути залучене до захисту країни. Це зумовило кардинальну трансформацію навчання з військової підготовки в середніх навчальних закладах. У 1938 році військова підготовка стала обов’язковим навчальним предметом (під назвою «Підготовка до оборони краю») для всіх учениць в усіх типах середніх навчальних закладів. Його методика передбачала чергування теоретичних і практичних військових курсів у навчально-виховному процесі із врахуванням вікових особливостей учениць (учениці віком 11-14 років навчалися  у так званих «гуфчиках», учениці 15-16 років – у «гуфцах»). Розвиток та діяльність молодіжних та юнацьких організацій стимулювали урядові програми. За державної підтримки розвивалася діяльність мережі гімназійних організацій, юнацьких загонів праці (ЮЗП), проводилися літні вишкільні табори тощо. Свій вплив на юнацьке, шкільне та студентське середовище намагалися здійснювати представники правого режиму,  демократичного табору та лівих партій. Кожна політична сила намагалася поширити та нав’язати молоді власні постулати, готуючи таким чином якісно нову заміну для своїх рухів зокрема та для Польської держави загалом. Про це свідчать архівні матеріали, праці мемуарного характеру та раніше не публіковані документи того часу. Часом виникнення та початку реальної діяльності перших гуфців військової підготовки старшокласниць на західноукраїнських землях можна вважати перелом 1925-1926 років. Архівні документи свідчать, що спершу вони утворювались у т. зв. публічних школах, згодом – утраквістичних (що утворилися внаслідок прийняття освітньої реформи 31 липня 1924 р. в результаті асиміляції польських і місцевих національних шкіл), а також у провінційних школах воєводств Східної Галичини. Матеріалів щодо історії школи юначок зі служби «Юнацке гуфце праци» (JHP) у Галичині в установах Національного архівного фонду України збереглося небагато. Однак ці документи містять унікальну інформацію про суспільно-політичне становище польського та українського населення нашого краю у 1920-30-х роках. Зокрема, у матеріалах з діяльності окремих громадських організацій та рухів міжвоєнної Польщі варто виокремити дані про першу польську напіввійськову молодіжну жіночу організацію – Юнацькі загони праці (ЮЗП) – в Богородчанах у 1936-1939 роках. Такі загони в Галичині були сформовані за декретом президента другої Речі Посполитої Ігнація Мосцицького (1926-1939) від 22 вересня 1936 року «Про службу праці молоді». У документі зазначалося, що ця служба є справою честі для народу і полягає у виконанні фізичної роботи для господарських потреб. Юнацькі загони праці створили на засаді добровільного вербування до них. Окрім виховних функцій, вони мали забезпечити пристосування до військової служби, набуття професійних кваліфікацій і загальну освіту. До загонів праці приймали передовсім безробітну молодь обох статей у віці від 16 до 20 років. Прийнятих називали юнаками або юначками. Перший жіночий осідок у Богородчанах У 1936 році в Богородчанах на Горохолинській вулиці (нині – вул. Івана Петраша) у двоповерховому будинку розмістили дівочу роту юначок (70 дівчат – В. Р.) зі служби «Юнацке гуфце праци» (JHP). Це формування уряд створив, наслідуючи німецький «Райхсарбайтсдінст». Початок діяльності цього осідку описувала у своїх спогадах юначка Реґіна Армановська. «…Протягом всього літа біля будинку (в Богородчанах – В. Р.), що 12 років стояв недобудований, працювали робітники і ремісники. Штукатурили стіни. Робота кипіла по всій лінії. Селяни з навколишніх сіл, які поспішали на базар, на пошту або до ґмінного уряду в Богородчанах, з цікавістю стежили за працею робітників, роздумуючи: «Що то буде? Чи то другий монастир будує єпископ Хомишин?» Ні. Помилилися в здогадах, бо ось певного осіннього дня приїхали не монахині, а здорові й погідні дівчата в зелених мундирах із значками на беретах і відзнаками на рукавах, подвоївши зацікавлення місцевого населення. Вже по дорозі до автобуса чути було розмови і шепотіння: «Та що це за школа, це військо, а не школа», – і ламали собі голови над тим, що означають кільця, паски і зірки… А потім прибуло декілька автомобілів, що привезли веселих шляхтянок у широких спідницях, вишитих кожухах, сардаках та обов’язкових хустках на головах. Кілька було одягнених по-міському: з вуалькою на фантазійному капелюсі і цілою виправою, складеною у трьох кошах та об’ємних куферках. Усі з різних сторін, але з одного Станиславівського воєводства. Лунають перші розпорядження: «Валізки і привезений одяг віддати на склад, по чотири до купання, після якого отримати обмундирування!» Гарячковий поспіх – і вже пара дівчат виходить обмундированих. На них з подивом і захопленням споглядає решта і починає штурм до душової, щоб якнайшвидше одягнути мундир і так показно виглядати, як перша четвірка, яка вже не може довше з ними перебувати, бо в спальні нове диво: поверхові і застелені старанно ліжка. Декілька днів праці та науки про життя в осідку, цілі Юнацьких Загонів, вивчення невідомих до цих пір речей: кранів, умивальників, душу, світла (з 1928 р. у Богородчанах уже була електровня – В. Р.), що горить без нафти і сірників. Часто можна підслухати розмову: «Йой! Та глянь, Каролько, Настуню, як та вода сама ллється, то покрути вправо, а її вже нема. Та то навмисне, може, в стіні студню зробили».

І прийшла неділя, марш четвірками до костьолу (оо. Домініканців – В. Р.). До тих пір спокійні Богородчани ожили. У вікнах – голови у кілька поверхів і очі, задивлені на вулиці, якими марширує компанія співаючих юначок. До цих пір майже порожній костьол (у Богородчанах є лише 3% римо-католиків) заповнився. Попливла подячна пісня до Творця із 70 юнацьких сердець. Зраділа жовнірська душа місцевого ксьондза пріора, який щирими і сердечними словами привітав 1-й курс ЮЗП (JHP) в Богородчанах… Повертаюча з костьолу компанія стає об’єктом спостереження. Дивляться і оглядають юначок діти, молодь, жінки, чоловіки, ділячись між собою враженнями: «Дивись, Василю, всі однаково убрані, які добрі черевики, які плащі, та звідки вони те взяли, то, певно, уряд їм те купує, то нема що казати, то добра школа буде!» Цікавість мешканців Богородчан задовільняє бургомістр міста, який охоче всім пояснює, що то є Юнацькі Загони Праці (Юнацке Гуфце Праци). Юнацька стінна газетка, вивішена в приймальні ґміни, уважно читана і докладно інформує: хто такі ЮЗП, які мають завдання й цілі. Батьки юначок пам’ятають про своїх дочок і час від часу їх навідують. Цікавляться, що вчать і як живуть дівчата на курсі сільських господинь. Інспекторка охоче водить прибулих по осідку, а ті уважно оглядають юначок, зайнятих при науці куховарства і пекарства у взірцево облаштованій кухні; при науці прання в пральні і прасувальні, де є полегшуючі працю знаряддя: витискачки, праски і магель; при науці шиття і крою. То знову цікаві розмови про обов’язки юначок, історію, науку про сучасну Польщу чи військове пристосування. Найбільший подив батьків викликає поведінка дівчат під час збірок, і не один батько питає дочки, коли це встигла навчитися таких трудних речей, як: «струнко», «вільно», «формування четвірок і двох шеренг». Він добре наплакався і намучився у війську, поки засвоїв премудрості муштри. Коли повертались додому, то гордість розпирала не одного батька, як і внутрішнє переконання, що дочка його виросте на свідому своїх цілей і завдань громадянку – польку і добру господиню…» На основі значного практичного досвіду, а також матеріалів тогочасних досліджень юначка Реґіна Армановська всебічно й цілісно висвітлила діяльність жіночої організації освітнього відомства «Юнацке гуфце праци» (JHP) у містечку Богородчанах. Вона проаналізувала ґендерні аспекти жінки у військовій інституції загалом та висвітлила приклади служби молодих полячок у Станиславівському воєводстві, попередньо акцентуючи свою увагу на здобуту ними освітню підготовку. Реґіна Армановська описує разючі зміни, які відбувалися з вихованками завдяки «гуфцам» у школі. Неслухняна учениця ставала послушною та дисциплінованою. Добровільне підпорядкування наказам комендантки виробляло у поведінці дівчини глибоку внутрішню дисциплінованість. Військові форми: доповідь, муштра, збір, огляд «гуфца» і військове звернення (т. зв. «апель»), рапорт, наказ – все це набувало в очах старшокласниць спеціального виховного змісту. В атмосфері пропаганди громадянських ідеалів з учениці виростала молода «пев’ячка» (pewiaczka) – жінка-воїн. Душевний внутрішній розлад зникає, уступаючи місце внутрішній гармонії. Через два роки навчання 18-річна учениця закінчувала загальне військове навчання, проходила через літній табір зі служби «Юнацке гуфце праци» (JHP) і фактично ставала зрілою у громадянському сенсі цього слова. Наявність «гуфців» у школах – це дорога, яка «веде дівчат до дорослості» та до становлення громадянок, говорили тоді. З другої половини 1930-х років для дівчат, які проходили військову підготовку під час занять у школі та на місцевості, запровадили спеціальну уніформу, а також інтегровану систему звань. У місцевостях, де дівчата подалі від дому та школи ознайомлювались із військовою справою, для учениць запровадили практику літніх таборів. Військова підготовка учениць в освітніх закладах мала на меті сформувати навики, які можуть знадобитися під час служби у допоміжних військових підрозділах, коли у критичний для держави час доведеться стати на її захист. Патріотичний гарт молодих полячок у загонах праці (JHP) згодом дав свої результати. Чимало з юначок стануть учасницями польського підпілля в роки Другої світової війни, а з приходом Червоної армії – невільницями у таборах сталінського ГУЛАГу та на засланні. Василь РОМАНЮК