Завдяки його зусиллям на багатьох ділянках громади вже немає небезпечної і отруйної рослини. Багато вивчаючи і експериментуючи, 40-річний іванофранківець Андрій Медвідь зрозумів, як можна обдурити борщівник. Каже, методика довела свою дієвість – рослина відмирає назавжди.

Це місія

Люди часто дякують йому, захоплюються таким волонтерством, але ніхто не виявляє бажання долучитися до справи. Хтось називає Андрія диваком, або вишукує, яку користь він з того має і скільки грошей заробить. «Роблю, аби просто не росло», – відповідає волонтер. Не вірять. 

«Єдине, що отримав, – це цукерки, подяку і пляшку від мера кілька років тому, – усміхається він. – Також кілька разів «Центр розвитку міста та рекреації» допомагав з придбанням гербіциду».

Щороку протягом травня, червня і липня чоловік регулярно патрулює різні ділянки Івано-Франківської громади, знаходить борщівник і винищує. Робить це у вільний час. Сам і за власні кошти.

За сезон купує гербіцид і сміттєві пакети орієнтовно на 2000 грн. А ще витрачає кошти на квитки в Карпати, куди час від часу їздить. Адже між Делятином і Яблуницею є зони, також уражені борщівником. Здебільшого вздовж траси. Коли десять років тому ремонтували дорогу в тій ділянці, привезли ґрунт з насінням небезпечної рослини, як розповідає Андрій.

Боротьбу з борщівником чоловік розпочав ще в 2013 році у своєму мікрорайоні – вздовж річки Бистриця Надвірнянська біля Микитинців. З часом побачив, що впоратися з ним не складно, якщо діяти за правильним алгоритмом. Найвищий борщівник, який траплявся Андрію, сягав майже п’ять метрів.

Чоловік створив ґуґл-карту, де позначає опрацьовані зони та описує їх. Бувають ділянки, де результат стає помітний аж через кілька років, і це нормально, як пояснює волонтер. Зокрема, через «спляче» насіння. Більшість зусиль спрямовані на запобігання поширення борщівника.

Також Андрій створив групу в соцмережах «Антиборщівник Івано-Франківськ». Там чоловік ділиться своїми напрацюваннями і порадами, люди надсилають локації, де ростуть борщівники. Часом підтримують коштами.

«Сприймаю це як хобі і як свою місію свідомого жителя громади, – каже волонтер. – Хтось вдягає вишиванку, обгортається в синьо-жовтий прапор, викрикує гасла і вважає себе патріотом. Я так не думаю. Любити свою землю – це намагатися зробити її кращою. Реальними діями».

Найскладніша ситуація з борщівниками, за словами Андрія, – вздовж берегів Бистриці Солотвинської, особливо в районі вулиці Набережна. Те саме в зоні Калинової Слободи з боку села Загвіздя.

«Думаю, колись десь там була ферма, відповідно культивували борщівник, аби годувати худобу, – припускає чоловік. – Адже за часів СРСР орієнтувалися на інтенсивне господарство – більше результату на меншій території. Шукали рослину, яка даватиме на квадратний метр максимум зелені, щоб потім переводити на корм. Винайшли на Кавказі і розіслали по країнах Радянського Союзу».

Як його обдурити

Багато вивчаючи борщівник і експериментуючи, Андрій зрозумів, як можна його обдурити. Каже, методика довела свою дієвість.

Викопувати корінь немає потреби, адже він дуже великий – це дурна робота. По найменших рослинах застосовує гербіцид на основі гліфосату методом зрошення зелені.

По крупних борщівниках, але не квітучих, – той самий гербіцид. Однак спершу треба зрізати, залишаючи трубки стебел десь 3 см над землею. Далі залити в залишки центральних стебел розчин гербіциду. Робити це зручно, оскільки всередині стебло – порожнисте. Потім накрити місце зрізу його ж лопухами – аби не потрапляло сонячне проміння. Також важливо не косити і не різати довколишню траву. Чим більше тіні, тим гірше для борщівника.

«Але з цим багато мороки, якщо йдеться про великі закинуті зони, – пояснює франківець. – Уявіть скільки мені самому треба витратити часу, аби зрізати і позаливати розчин у кожне стебло. Та й гербіциду піде дуже багато. Такий метод підходить для невеличких приватних ділянок чи охайних зон у місті. У решті випадків я чекаю поки рослина «подорослішає» і з’являться суцвіття – цей спосіб швидший і простіший». 

Квітучим борщівникам Андрій дає визріти. Коли насіння зав’язане, тобто центральні китиці стали зеленими і наповненими, вже можна зрізати стебло на рівні грудей чи пояса.

Зрізати треба обережно, не ударним методом – аби не бризнуло отруйним соком. Далі повалити стебло на землю і провести так звану ампутацію – цвіт і зав’язі відрізати й викинути, а ось китиці зі сформованим повним насінням зібрати в пакет на знищення. А корінь ще раніше пішов на відмирання, адже після дозрівання насіння він самознищується назавжди.

«Людей дратує наявність височенних борщівників з квітами, особливо в популярних зонах, наприклад, біля річки, – говорить Андрій. – Але треба трохи потерпіти і розуміти, що борщівник не сіється з моменту початку цвітіння. Йому ще необхідно багато часу, щоб насіння зростити, сформувати і висушити. Тобто для знищення борщівника ще вдосталь часу».

Якщо борщівник росте в звичному режимі, то відразу викладає всі ресурси на стовбур, цвіт і насіння. Він ніби почувається в безпеці, не економить. Спокійно формує насіння і далі включає процес самознищення. Йому залишається висохнути, стоячи, і утримати сухе насіння максимально високо. А осінь та вітер зроблять свою справу – насіння рознесеться в різні боки.

Знищення борщівника на етапі вже визрілого насіння призводить до неминучої смерті рослини без можливості реалізувати репродуктивну функцію.

«Помста Сталіна»

За весь час волонтерства Андрій наслухався повно міфів і нісенітниць про борщівник. Один із найчастіших – борщівник безпечний в похмуру і дощову погоду, а також вночі.

«Люди виписують такі дурниці в соцмережах, а це небезпечно. Адже хтось може прочитати, повірити і наробити потім собі біди», – говорить він.

Борщівник обпікає через вміст у його соку речовин, які називаються фурокумаринами. Вони підвищують чутливість до ультрафіолетового випромінювання, і коли шкіра, що контактувала з соком борщівника, піддається впливу сонячного світла, виникає сильна реакція, схожа на опік. І не важливо: падає дощ чи небо вкрите хмарами. Людина все одно не зможе уникнути ультрафіолету. Нехай це буде навіть через кілька днів – реакція в будь-якому разі проявиться, як пояснює Андрій.

«Сік діє як мазь навіть вночі, – додає він. – А опік вже є наслідком потрапляння ультрафіолетового проміння на шкіру, оброблену цією маззю». 

Також часто вважають, що борщівник треба скошувати до цвітіння. Та насправді це лише ускладнить проблему, адже переводить його в інший режим росту. Рослина тоді зберігає сильний потенціал до багатократного відновлення. Виходить, чим частіше косиш, тим більше корінь омолоджується.

«Якщо вже взявся знищувати борщівник методом скошування, то треба бути готовим, що доведеться це робити постійно, часто і далеко не один рік. Зрештою, потенціал борщівника до відновлення виснажиться», – пояснює волонтер. 

Андрій не раз звертався до комунальників, пояснював проблему. Але якщо вони й беруться винищувати рослину на певній ділянці, то за кілька кроків, за парканом, продовжують рости десятки інших борщівників, однак зробити з ними нічого не можуть, оскільки це вже приватна територія.

«Але ж насіння живе не за пропискою», – додає волонтер. 

Окрім цього, часто працівники комунальних підприємств знищують борщівник неправильно, тим самим провокуючи ще більше розмноження.

«Приїхала бригада, покосила, полишала суцвіття на землі і поїхала собі. Насіння чудово собі засіється, – каже Андрій. – В такій роботі немає сенсу. Хіба для гарної  картинки».

Волонтер додає, що великі ділянки, які колись слугували грядками, дієво було би обробити трактором. Переорана земля – страшний удар для борщівника, адже техніка перемолотить коріння.

Загалом боротьбу з борщівником треба починати не тоді, як рослина вже окупувала величезну територію. Коли росте один борщівник серед поля, зазвичай на нього не реагують, бо «ще нема біди, десь є значно більше». І в цьому якраз основна помилка. Борщівник розмножується надзвичайно стрімкими темпами. Один великий борщівник може віддати кілька тисяч насінин.

Коли ділянка перетворюється на плантацію, люди тим паче відмахуються. Починають нарікати на комунальників, владу, старосту села і т. д. І поки одне на одного перекладають відповідальність і вину, борщівник продовжує розмножуватися.

«Часто людям зручніше вважати, що у всьому винен Сталін, бо за тих часів розплодили борщівник, і тепер уже нічого не вдіяти. Сталін помер майже 80 років тому. Україна незалежна понад 30 років, – каже Андрій. – Навіщо власну бездіяльність називати «помстою Сталіна»?».

Наталя МОСТОВА