Покуття манить традиціями та звичаями. Своєю історією та культурою. Людьми і їхніми родинними історіями. Вишивка та жіночі прикраси саме Городенківського району XX століття – особлива тема. Крізь призму подекуди сумних і трагічних, родинних історій можна показати багатство покутської вишивки. Принамні це вирішив зробити «Галицький кореспондент».

Ця ідея виникла з побаченого давнього родового фото, яке прокотилося у соцмережах. На ньому були зображені дівчата з Ясенева Пільного в багатому національному одязі з цікавими вишиванками та не менш величними головними убраннями. Так, ми вирішили навідатись до Ясенева Пільного…

З якого села будеш

Своїми спогадами про родинні реліквії та ясеневопільнівську вишивку з «Галицьким кореспондентом» поділилася мешканка села Вікторія Клецик. Бабусі Вікторії Марії Візінської (Прокоп’як), на жаль уже немає, та вона була найкращою подругою нашої героїні.

Як згадує Вікторія Клецик, особливими були розповіді пані Марії про те, як її мама одягала в дружки на весілля: святкові колготи, «канадська» спідниця та вишиванка, зверху запаска, кептар і чоботи. Окрему увагу приділяли прикрасам: герданам, коралям та плетінкам. На голову одягали вінок зі стрічками (стончки), колір та візерунок, яких мали значення.

Деякі збереглися і донині. Бабуся, як згадує Вікторія, часто наголошувала, що за візерунком на вишиванці й силянці, а також за способом зав’язування хустки на голові можна було довідатися, з якого дівчина села.

До слова, за давнім зразком відтворила ясеневопільнівську силянку для Вікторії та її мами Галини мисткиня з Городенки Людмила Вонсуль.

Краватку подарував ведмедеві

Оригінальним був і весільний одяг молодят. У цей день Марія Візінська одягала вишиту власноруч сорочку, далі кептар, вишитий кольоровими бляшками та бісером, канадську спідницю і ткану запаску. На ногах були світлі колготи й дорядні чоботи. Особливим був букет, який ставили на груди, нижче різноманітних коралів, привезених з Польщі, та плетінок, які дівчата плели власноруч. Довкола букет обшивали міртою, в середину ставили паперову купюру до заможного життя і чіпляли білу стрічку.

Про дідуся Василя Вікторія Клецик повідала історію з відтінком гумору. На ведмедику (м’якій іграшці) стояла вишита кольоровим бісером краватка, яку вона завжди з цікавістю розглядала. Пізніше довідалася в бабусі, що це дідусева весільна краватка, яку для нього пошила його мама. Дідусь, сміючись, згадував, що одягнув її для фото, а потім весь вечір тримав у кишені, а відтак подарував її ведмедеві.

Молодята Марія і Василь Візінські

Залишилася скриня

Щодо збережених старовинних речей родини Вікторії Клецик, то залишилися лише елементи декору, вишиті її бабусею. А ще стара дерев’яна різьблена скриня прабабусі Ганни Візінської, в якій зберігалися кожухи, які також мали місце у весільних традиціях. А ще – довга лляна весільна сорочка, яка вже частково втратила свій вигляд під впливом часу. Та Вікторія має намір відшити собі  таку ж.

Коли дівчина передивляється архівний сімейний фотоальбом, вкотре для себе зауважує, що на фото всі красиво одягнені та причепурені, що доводить про працелюбність і дбайливість українського народу з високими моральними духовними цінностями.

Юлія Марцінів