Якось

ЕКЗАМЕН

Йшла підготовка до вступних іспитів з географії в університет. Готувався я так собі. Останнє, що прочитав перед сном, була Нова Зеландія. Наступного дня іспит. Витягаю білет, щось відповів. Не забарилось додаткове питання. Так, забув сказати, у мене є проблеми зі слухом, і крім того, я був уже багато років досить перспективним шахістом. Так от, викладач, до речі, сам непоганий шахіст, запитує мене про розвиток сільського господарства в Голландії, але мені почулося… правильно, в Новій Зеландії! Зрадівши, я почав відповідати. Відповідав впевнено, так би мовити, зі знанням справи: скільки корів, баранів і таке інше. Раптом я помітив, що викладач якось дивно дивиться на мене. Мені стало не по собі. Відчуваю, що зайшов не туди, а відступати нікуди. Тисну далі на газ, а сам краєм ока спостерігаю за діями викладача. Він подивився в екзаменаційний листок, прошепотів моє прізвище (я по губах ще вмів читати), зупиняє мене і пошепки питає: «Ти граєш в шахи?» Я так само пошепки: «Так». – «А за університет гратимеш?». – «Ще й як!» Тут він звертається до колег-екзаменаторів і каже: «Дуже добре знає матеріал. Треба брати». Потім вже, вийшовши в коридор, він запитав мене: «Я щось не зрозумів. Ти взагалі про що мені розповідав?» Я пояснив, в чому річ. Він хитро посміхнувся і сказав: «Найголовніше, я сформував шахову команду університету. Не підведи!»

Колись

ВІРУС

У зв’язку з епідемією горезвісного Covid-19 згадується історія, що трапилася з одним із наших клієнтів, який повертався з Кенії у Київ. Було це приблизно 5 років тому, і тоді весь світ говорив про вірус Ебола. Так от, перед вильотом із Найробі Петрович (назвемо його так) страшно бухав цілий тиждень, а останні два дні навіть нічого не їв. Ми були безмежно раді, коли нарешті позбулися його, запхнувши його тіло у літак рейсу «Найробі – Стамбул – Київ». Але тут історія тільки починається. На підльоті до Києва Петрович знепритомнів. В аеропорту здійняли паніку: чоловік без свідомості, прилетів з Африки, де бушує Ебола! До трапа літака подали швидку допомогу, і Петрович був доставлений в одну з інфекційних лікарень. Коли нарешті він прийшов до тями і розплющив одне око, то побачив, що навколо нього ходять якісь дивні істоти з закритими обличчями і в одязі, схожому на скафандри. «Бляха, – подумав Петрович, – я викрадений інопланетянами! Хочуть у мене взяти внутрішні органи! Але я їм так просто не дамся!» Продовжуючи прикидатися, що перебуває без свідомості, Петрович вибрав момент і щосили вдарив одного з «інопланетян» ногою. На подив Петровича, «інопланетянин» не заверещав нелюдським голосом і з нього не полилася рідина отруйно-зеленого кольору. Натомість він повернувся до Петровича і запитав: «Ти що, здурів?» І тільки тоді Петрович заспокоївся. «Це люди, – подумав він, – це свої. Лікарі».

 

І взагалі

Один фермер вирощував цибулю. Коли справи пішли погано, він вирушив у далекі краї шукати щастя і прихопив із собою мішечок своєї цибулі. Мандруючи, він потрапив у країну, де люди ніколи не пробували цибулі і нічого про неї не чули. Фермер навчив жителів цієї країни готувати страви з цибулею, і вони всім дуже сподобалися. Чутка про чудо-овоч дійшла до короля, і фермера покликали до королівського двору. І король, і всі придворні були в захваті від цибулі. Фермер навчив придворного кухаря готувати нові страви, а садівника – вирощувати цибулю. Щоб віддячити фермерові, король наповнив його мішок найціннішим, що було в його країні, і провів із почестями. Коли фермер повернувся додому, він відкрив мішок і виявив, що той доверху набитий дорогоцінним камінням. Інший фермер, дізнавшись про це, вирішив і собі спробувати щастя. Він вирушив у ту ж країну, наповнивши свій мішечок часником – про часник жителі цієї країни теж не чули. Там він пригощав місцевих жителів стравами з часником, і вони їм дуже сподобалися. Незабаром він постав перед королем. І король, і придворні були зачаровані смаком та ароматом страв із часником. Фермер навчив кухаря готувати страви з часником, а садівника – його вирощувати. Коли фермер залишав країну, король провів його з почестями і наказав наповнити його мішок найціннішим, що було в його країні. Коли фермер повернувся додому, то розв’язав свій мішок і побачив, що він доверху набитий цибулею.