Днями

БЛОНДИНКА

Стою у вагоні метро в Києві, навпроти дверей. На зупинці заходить дівчина-блондинка. В очах повна безтурботність, на каблучках – загалом, дуже мила. Стає поруч, витягує плеєр, і звідти оглушливо починає рубати «Nightwish». Ну, думаю, у кожного свої смаки. Далі вона витягує книгу, збірник японської поезії, причому в оригіналі, і починає спокійно читати. Моє обличчя трохи витягнулося від цікавості і здивування. Ну, а через кілька хвилин її читання перериває дзвінок мобільного. Далі розмова: «Так … Угу. Словом, так: блок живлення скріплюєш у самому верху задньої частини системного блоку чотирма болтами, від нього відходить провід живлення. Як це куди? До материнської плати, жорсткого диска, дисковода… Угу. От нащо ти почав збирати комп, якщо нічого не тямиш у цьому?!» Вимикає телефон, зауважує мій оторопілий погляд і, мило посміхаючись, каже: «Спокійно, я фарбована».

Якось

ПИТАННЯ

Автобус набитий битком. Всю дорогу карапуз років 3-4 ставить питання, а батько відповідає, на зразок: «Це трактор, він траву косить… Це заправка, тут бензин наливають…» і т.п. І на питання, чи скоро приїдемо в Коломию, вдає, що дивиться вперед, і каже: «Та вже близько». Загалом, приблизно такий діалог. І ось під’їжджає автобус до залізничного переїзду і зупиняється хвилин на тридцять. А поруч із автобусом гуляють і щипають придорожню траву дві корови, молодий рудий бичок і десь п’ять овець. Дитину цей зоопарк, звичайно, зацікавив, і малий почав знову розпитувати: «Хто це? Що вони тут роблять?». А тато відповідає, мовляв, це корівки, а це овечки, травичку їдять, гуляють. А в автобусі тиша (водій заглушив мотор), і всі пасажири мимоволі слухають. І тут бичок за вікном починає прилаштовуватися до однієї з корів, закидає передні ноги до неї на спину і намагається її взяти. Пасажири застигли в очікуванні. Довго чекати не довелося – дзвінкий дитячий голосок прорік: «Тату, а що вони роблять?» Повисла гнітюча тиша, навіть мухи перестали дзижчати, і тільки через кілька секунд почервонілий від загальної уваги татко зміг видавити: «Дивляться, чи далеко до Коломиї». Вибух сміху, напевно, було чути і в самій Коломиї!

Колись

РЕЛІГІЯ

Знайомий розповідав:

– Занесло мене по роботі до славного міста Баку. Заодно інститутського друга з Туреччини покликав на зустріч. Йому зганяти в Баку зі свого Стамбула – те саме, що мені за хлібом вийти, можна в спортивках і шльопанцях. Сидимо ми з моїм другом-турком у машині в старому місті, чекаємо, поки оператор всяких красот назнімає, і розмовляємо про релігію. Друг мій став почесним теологом, він не те, що про іслам, а навіть про православ’я більше від будь-якого сільського батюшки знає, хоч він і турок. Вченою людиною став, хоч в інституті і був бовдур-бовдуром, як і я. І що приємно, мову не забув, тільки акцент збільшився. Слухаю я, словом, лекцію про світові релігії, слухаю і раптом кажу: «Вибач, Шерхане, я тебе переб’ю, до речі, можу посперечатися, що ти не знаєш однієї релігії, яка є у росіян». – «Друже мій, немає таких релігій і навіть сект на території колишнього СРСР, яких би я не знав. Якщо почну все перераховувати, то ми з голоду в цій машині помремо». – «Тоді давай посперечаємося, що одну, найбільш веселу, ти таки не знаєш. Хто програв, той платить в ресторані». – «Дуже добре, згоден, але ти повинен не просто сказати, що є якась весела релігія, а переконати мене, що вона існує». – «Домовилися. Подивися у вікно, бачиш, сюди йде група російських туристів?» – «Так, бачу, і що?» – «Це вони і є». – «А як доведеш?» – «Дивись уважно, зараз, не доходячи до нас, деякі з них почнуть разом і по черзі сідати тут прямо на землю, а інші будуть сміятися і фотографувати їх. Весела, загалом, релігія». – «Що за дурниці, мій друже, ти говориш?» У цей момент все сталося так, як я і передбачив. Ошелешений Шерхан нагодував обідом всю мою знімальну групу і, звичайно ж, зажадав подробиць. І я, як великий секрет, видав головне заклинання цієї релігії. Шерхан потім ще довго стояв на тому самому місці і, відкривши рот, спостерігав, як мимо проходять росіяни, весело падають прямо на бруківку і багатозначно вимовляють заклинання: «Чорт забирай…» А це було всього лиш місце, де знімалась колись відома сцена з «Діамантової руки».