Днями

БЛОНДИНКА

Цього разу відзначилася 22-річна уродженка Вінниці. Про те, що вона блондинка, лікарі, які приїхали, здогадалися з уцілілого на маківці пасма волосся. Дівчина вирішила побалувати своє сімейство піцою. Розтачала млинець з тіста, щедро посипала його всіма необхідними інгредієнтами і почала запалювати духовку. Та от халепа – полум’я в духовці ніяк не загорялось. «Може, газ не йде?» – подумала дівчина. А як дізнатися? Правильно – засунути голову в духовку і понюхати! Ставши на коліна, блондинка засунула голову в духовку і відчула, що газ таки йде, і ще й як. Але питання відсутності вогню залишалося відкритим, як і газовий вентиль. І тоді вона, продовжуючи стояти в цій позі, вже звичайним сірником спробувала знову запалити духовку. Результат перевершив всі її очікування – вогню було багато, але піци в той вечір сімейство так і не скуштувало. Блондинку врятували.

Якось

ПРАПОРЩИК

В одній з військових частин організували невелике виробництво – штампування з пластмаси деталей для протигазних коробок та іншого армійського обладнання. Штампували на спеціальних термопласт-автоматах, що являли собою горизонтальний прес із прес-формами і виштовхувачами. Принцип роботи автомата досить простий. Зусиллям в 4000 тонн прес спочатку закриває прес-форму і впорскує туди розплавлену пластмасу. Через деякий час, потрібний для застигання пластмаси, прес відкриває прес-форму і за допомогою виштовхувачів викидає виріб у лоток для готової продукції. Природно, у такому автоматі передбачений захист від дурня – прес закритий скляним ковпаком, який упирається в кінцевик. Без ковпака прес елементарно не запуститься. Одного разу в прес-формі заклинило виштовхувачі. Солдат-строковик, який працював на пресі, покликав прапорщика. Той довго чухав гарбуз, думаючи, як же перевірити роботу виштовхувачів? І придумав! Зняв скло, зафіксував чимось кінцевик блокування, просунув у роз’єм прес-форми голову і наказав солдату: «Ти вмикай, а я тут подивлюся, як спрацює». Накази не обговорюються: сказали вмикай – то вмикай. Прес теж не голова прапорщика: ввімкнули – спрацював. Чи спрацювали виштовхувачі, прапорщик вже не зміг розповісти – нічим було.

Колись

РІЧКА

Четверо приятелів, втомившись від міських джунглів, вирішили поїздити по сільській місцевості на старенькому джипі. Їздили вони, їздили, милуючись чарівними пейзажами, але не розрахували з паливом. Біля річки скінчилася солярка. А за річкою видніється село. Що робити? Треба йти. Мостів поблизу не видно. Тому двоє залишаються в машині, а двоє, взявши каністру, роздягнувшись і тримаючи одяг над головою, заходять у воду. Річка не широка, але брудна, при цьому глибока і швидка. Понесло їх течією відразу, заледве виплили на той берег, одяг, зрозуміло, весь замочили. Що робити, одежину викрутили і побрели в бік села. У цей час приятелі натрапили на місцевий силосовоз і дізналися у водія, що за п’ять кілометрів є міст. Випросили у нього трохи солярки, прикинули, що їм цього вистачить, щоб дістатися до цього ж місця на протилежному березі. А вже там подумали зустріти своїх товаришів, щоб ті не лізли ще раз у воду. З таким планом вони й вирушили в дорогу. Але по дорозі трохи затримались. Через деякий час повернулися послані за паливом мужики. Береги всі зарослі кущами, тому з іншого берега машини не видно. Залізли хлопці в річку просто в одязі, вже знаючи, що знімати його марно. Форсували перешкоду з добірними матами, які, як відомо, додають сили, вибралися на сушу, викрутили одяг, одягнулися. І от стоять вони мокрі, втомлені, брудні, як свині, і злі, як собаки, але переконані, що все позаду. І тут помічають джип з приятелями, природно, на іншому березі і знову з порожніми баками. Поплили втретє.