Днями

МАКЕТ

На антикварному комоді красується макет корабля. «Який гарний!» – кажу жінці, яка продає мені цей комод. «Від мого діда залишився на пам’ять!» – «Він був моряком?» – «Майже. Коли бабуся познайомилася з ним, він відрекомендувався капітаном далекого плавання. Через місяць вона завагітніла. Дід пішов у Африку, а через два тижні з’явилася його сестра і сказала, що він аферист і представляється так, щоб спокушати молоденьких дурочок. Бабуся тоді трохи не збожеволіла, але мою матір народила. Через шість років дід їх знайшов, з’явився в капітанському мундирі з букетом квітів. Пояснив, що сестра збрехала, а йому сказала, що бабуся позбулася дитини. Вони стали жити разом. Через півроку вона знову завагітніла, а дід пішов у плавання. А ще через місяць у будинок прийшли з міліції і сказали, що дід взагалі ніколи ніде не плавав і останніх п’ять років сидів у в’язниці. Потім народилася тітка Аня. Через чотири роки дід знову з’явився, і знову в капітанському мундирі з квітами. Потім з’явився на світ дядько Андрій». – «Бабуся знову йому повірила?» – питаю я. «Вона говорила, що нічого не бажає знати, просто любила і хотіла бути з ним. Вони прожили разом ще багато років». – «Вибачте, але якщо він не був капітаном, то чому на пам’ять про нього залишився макет корабля?» – «Кажуть, він вкрав його з дитячої секції судномоделювання їй на день народження».

Якось

ВОДІЙ

В одній родині син дуже любить вчити маму водити машину. Хлібом його не годуй. Це повністю вкладається в приказку про яйця, що повчають курей – власне мама насправді навчила сина їздити за кермом, тому що тато весь час у відрядженнях, і взагалі у нього персональний водій, а сам він водити практично не вміє, так вже склалось. У вісімнадцять син отримав права, зараз його стаж дванадцять років, це небагато, але цілком достатньо, щоб вважати себе асом. Тепер, коли сім’я вибирається кудись маминим автомобілем, син керує мамою з заднього сидіння. Куди і як їхати. Хоча у своїй машині порад ні від кого не терпить і навіть грубить. «Мамо! – обурюється син, якому дісталося несподівано висуненим підголівником по голові. – Коли ти освоїш кнопки?! Скільки можна повторювати, що ця складає задні підголівники, щоб зручніше дивитися в дзеркало заднього виду». – «Вибач», – каже мама і їде далі. І стоїчно терпить всілякі повчання, майже не звертаючи на них уваги. Але підголівник час від часу стукає сина по потилиці. Не часто, але регулярно. «Кохана, – зауважив якось тато, – навіть я вже запам’ятав кнопку. Це єдина кнопка у твоїй машині, яку я запам’ятав, і запам’ятав твердо. А у тебе пам’ять на ці штуки куди краща і тридцять років водійського стажу». – «Саме так, – відповіла дружина, – тридцять. І щоб дати йому потиличник, мені треба стати на табуретку. І як я, по-твоєму, це зроблю за кермом?»

Колись

ХОМ’ЯК

Одного разу в Швеції стався такий випадок (про нього було розказано в реаліті-шоу по телебаченню). Один чоловік розповідав, через що його мучить совість: «Коли я був маленьким, ми з другом вирішили спустити хом’яка з парашутом з балкона висотного будинку. Ми змайстрували кошик, парашут, посадили в кошик хом’яка і відпустили. Але сталося непередбачене. Порив вітру підхопив наш парашут і поніс кудись далеко. Я до цих пір не можу забути про це. Як я міг так вчинити?» Раптом в студії пролунав телефонний дзвінок. Жінка, що телефонувала, запитала: «Це сталося в такому-то році?» Чоловік відповів ствердно. «Влітку, коли було свято міста Стокгольма?» – «Так-так», – заквапився чоловік. – «Я знаю, що сталося з вашим хом’яком». – «Що з ним сталося?» – не міг повірити здивований гість студії. – «Моя дочка довго просила у мене хом’яка, – продовжувала жінка. – Я їй якось відповіла: «Навіть не проси. У нас хом’як з’явиться, тільки якщо сам Бог тобі його пошле». Дівчинка по-дитячому підняла руки до неба і сказала: «Боже, дай мені хом’яка!» І ми пішли в місто на свято. Раптом моя дочка каже: «Мамо, мені здається, Бог відповів на молитву! Дивись!» І прямо з неба на парашуті їй у руки опустився хом’ячок у кошику.